Biss, така схема працює не лише у нас, а у всьому світі. Всі хто рветься у політику мотивуються лише двома речами: 1. Особисте збагачення (бюджетна сіська, розпили, хабарі, лобіювання). 2. І чисто фрейдівська жага влади. І не важливо про кого ми говоримо. Про мєнта, мера чи президента. Хто б не стояв перед нами на політичній сцені і які б стяги не виголошувалися, сам факт появи людини на цій сцені доводить, що перед нами б**дь і провокатор. 
 
Але при цьому переважна більшість людей продовжує вірити, що є в світі десь святий месія, який дасть їм купу безкоштовних ніштяків та інші бонуси. Люди потребують влади, якою вони хочуть захоплюватися, якій вони хочуть підкорятися, яка панує над ними і при цьому самим нічого не робити. З психології індивіда ця потреба мас витікає з туги за батьком, що живе в кожному з нас з дитячих днів. От звідси і туга за політичними героями минулого (які я впевнений були ні чим не кращі за сучасних) і різного роди стяги, що покликані нагадувати про якусь міфічну славу. 
 
Є таке поняття як краудсорсінг. Тобто натовп людей вносить маленькі внески в загальну справу. Наприклад (Вікіпедія, OpenStreetMap, WikiLeaks). В Україні такі проекти не надто популярні. Чому? Та тому що ніхто не хоче витрачати нехай навіть годину в день за просто так в ім'я соціального блага. Чому ж ви тоді вимагаєте цього від інших?