Таку молодь можна зустріти не лише у Ковпці, а посюду... Огляньтеся довкола: скільки підлітків на підпитку блукають містом, скільки разів, ідучи центром, можна почути голосну нецензурну лексику, якою вульгарною є поведінка підлітків (особливо дівчат) у нічних клубах... і цей перелік можна вести до безкінечності. Дана стаття порушує низку проблем не лише нашого міста чи району, а етнічного менталітету загалом. Ось, до прикладу: чому в сучасному світі слово «українець» звучить зневажливо? Чому у всіх згадуваннях ми фігуруємо як неповноцінна нація? - бо самі ж ми часто даємо причини так говорити. Базікаємо про політику, звинувачуємо інших в наших проблемах, кричимо про національну гордість. Але наша проблема не в слабкості – вона в байдужості. Ми звикли тішити себе ілюзією, що «це не мене стосується», не розуміючи того, що неможливо залишатися чистим, живучи в болоті!  
 
 
Як часто ми не віримо, не любимо, не вміємо,  
Не знаємо, не хочемо… від цього робимось ворожими 
Озлоблюємося на все, бо в нас усе є не таке,  
Яким хотіли б ми це мати…  
Ми звикли все в житті купляти,  
Вороже ставитись, всіх обмовляти,  
І так живемо стільки літ, не бачачи цих наших бід. 
 
Біда для нас – це стиль життя… 
А тут нема їй вороття,  
Якщо ми самі не захочем,  
Не повіримо, що зможем 
Цю нашу злобу зупинить 
Й навчитись всіх і все любить... – 
Буде нелегко виживати, комусь себе офірувати. 
 
Коли плюють вам в душу – смійтесь,  
Не мстіть, не зліться – заспокійтесь,  
Будьте вищими за ці людськії кола,  
Не уподібнюйтеся їм ніколи!  
Коли поборете в собі цю пиху –  
Для них це буде найбільшим лихом,  
Ми для життя прийшли, а не для помсти!  
 
Коли говорять про вас зле –  
Не відповідайте їм на це. 
Забудьте про омани всі на світі,  
Запам’ятайте: всі ми – Божі діти,  
Для щастя нам лиш небагато треба: 
Батьки, кохані люди і кусочок неба –  
Все решта – це наші бажання, які породжені самим коханням. 
 
Ніхто не знає, що його чекає: 
Сьогодні я є тут, а завтра – вже немає…