Вікторія, ваш Бог наказав Авраамові принести в жертву свого довгоочікуваного сина. Авраам вже заніс над сином жертовний ніж, коли ангел, театрально з'явившись в останній момент, повідомив йому про зміни планів: бог, виявляється, просто жартував, "перевіряючи" Авраама на міцність віри. Сучасним поборникам моральності залишається тільки гадати, чи зуміє дитина коли-небудь оправитися від такої психологічної травми. За нинішніми стандартами дана історія - приклад насильства над малолітніми, знущання керівництва над підлеглим і першого відомого в історії випадку застосування виправдання, яке згодом не раз звучало на Нюрнберзькому процесі: "Я лише виконував накази". Проте ця легенда - один з головних міфів усіх трьох монотеїстичних релігій. І знову ж, сучасні теологи скажуть, що історію про жертвоприношення Авраамом Ісаака не можна сприймати буквально. Але величезна кількість людей в тому числі і Вікторія, і донині вважають весь текст Священного Писання незаперечною істиною. Якщо ж ця історія не буквальна істина, як накажете її розглядати? Як алегорію? Алегорію чого? Навряд чи чогось гідного. Або це - моральний урок? І яку мораль ми повинні винести з цього моторошного оповідання? Зрозумійте, що насправді наше поняття про моральність не виникає з Священного Писання. А якщо й виникає, то ми вибираємо з Біблії "хороші" шматки і відкидаємо непривабливі. Але в такому разі ми вже маємо незалежний критерій, що дозволяє нам судити про те, які шматки є моральними, а які ні. Джерелом цього критерію, звідки б він не взявся, саме Писання бути ніяк не може. Крім того, даний критерій є, схоже, у всіх людей, незалежно від їх віросповідання.