І в інших державах уряди, під час воєнних дій, заохочували студентську молодь брати зброю до рук та йти захищати державні інтереси. 
В тій же ж Росії, після більшовицького перевороту, уряд Керенського також давав зброю гімназистам і розставляв їх охороняти ті чи інші об'єкти. Для прикладу- мости. Оскільки в Петербурзі їх багато. 
Але, при наближенні більшовицьких загонів, ті гімназисти попросту складали зброю і їх відпускали по домівках. 
Наші ж хлопці, Українська Молодь, при наближенні більшовицьких військ армії Муравйова, зброї не склала. Ті хлопці билися до останнього набою. (А набоїв у них, нажаль, було мало). І вони завдали таких відчутних втрат більшовицькому війську, що розлючені нелюди жорстоко помстилися тій жменці Українських Студентів, які залишилися живими після того, як вистріляли останні набої. 
Їх кололи багнетами, знущалися навіть над мертвими. 
Тим недолюдкам ніяк не вкладалося до голови- як могла жменька необстріляних студентів так довго стримувати їхню навалу і стільки покласти трупом їхньої більшовицької наволочі.  
А ті хлопці попросту пам'ятали: за ними- столиця Їхньої Держави України- місто Київ. І вони повинні зробити все, щоби не допустити туди чужинських завойовників. Стримати навіть ціною власного життя. 
Український Народ буде їх подвиг пам'ятати вічно. А Українська Молодь повинна і буде брати собі їхній подвиг за взірець.  
Це добре, що в Дрогобичі є такі молоді люди. І я хочу звернутися до них: 
Ви не беріть собі то до голови, що вас, наразі, порівняно жменька. Були би кості, а м'ясо наросте. 
Слава Україні! Героям слава!