Це добре, що провели такий мітинг пам’яті героям Крут. Адже вони були ровесниками представників молодіжних організацій. Цю дату в нас згадують вже не один десяток років, то з підвищеним інтересом, то часом він згасає. Але завжди відбувається якось однаково схоже, мов за одним шаблоном, віє від них формальністю. Проголошуються гучні гасла, патріотичні заклики, потім все стихає, приходить чергова річниця і все повторюється. І учасники теперішньої акції також, на мій погляд, є заручниками такої "традиції". Повторюють міфи, яких чимало виникло з того часу навколо Крут. Навіть вказана кількість – 300 київських студентів, з’явилась в порівнянні із спартанцями і була вжита як метафора. Скільки їх ж було насправді, хто вони були і яка їх доля – це кожен може взнати, було б лише бажання. А щодо міфів, які створювались, то це завжди було комусь вигідно. І вперше їх використав Грушевський, якого власне як і Центральну Раду звинуватили у злочині, що вони послали на загибель цвіт української шкільної молоді. "Солодко і гарно вмерти за Вітчизну" – виголошував Грушевський на могилі. Проте сам він не збирався цьому слідувати, продаючись тим же більшовикам, від яких його захищали студенти. Як це схоже на радянських керівників, які кидали неозброєних людей під танки, а потім голосно кричали про перемогу, щоб не було чути голосів про їх злочини. Згадаймо, Ющенка якого в морозні дні і ночі захищали люди на площі від тих, кому він тепер так заповзято служить. Пам’ятаймо про героїв Крут, пізнаймо більше про них, про що мріяли, ким хотіли стати. Я лише недавно дізнався, що серед них був наш земляк - Григорій Піпський із Старосамбірщини, що в с. Нижанковичі його іменем названа школа, де він навчався, що відома квартира в Києві, де він мешкав, є там багато різних спогадів про нього. Пам’ятаймо про молодих героїв, життя яких так рано і несправедливо обірвалось.