ЧЕРНЕЦЬ, ченця, діал. черця, мн. ченці, діал. черці. Член релігійної громади, який прийняв постриг і дав обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту; монах. Бере письмо святе в руки, Голосно читає... А думкою чернець старий Далеко літає (Тарас Шевченко, II, 1963, 55);—Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 56); По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного черця: відки він, чи справді з Тебаїди? (Іван Франко, IV, 1950, 153); * У порівн. Мій боже милий! що за ліс! Якого нема тут дерева! ..Інше, зламане хурти- ною [хуртовиною] і опалене блискавкою, стоїть собі край дороги, як чернець; там трухлявий пень схилився, як той старець з торбою (Олекса Стороженко, І, 1957, 76);  
// перен., розм. Про людину (перев. чоловіка), яка живе самітно, аскетичним життям. Одразу задзвеніло в ушах, задзвеніло ясно, як тоді колись уночі несподівано у вікно, в мою кімнату: — Ви оце не спали іще, книжник і чернець?.. (Степан Васильченко, II, 1959, 71). Іти (піти, постригатися, постригтися) в ченці — ставати ченцем, іти в монастир. — Ну, братіку! Не журися: скоро вже тобі буде воля іти у ченці, — стала казати панна Олена (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 206); — Візьміть мене хоч служкою... — Іди в ченці постригайся — ченцем будеш (Марко Вовчок, VI, 1956, 254); Один із них... Павло... так той аж в монастир Пішов, до Києва, той у ченці постригся (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 37). 
 
Том 11, стор. 311.