Тема круглого столу :”Нові загрози - це не тільки утиски на ЗМІ, але й приховування інформації чи недопуск до джерел інформації, політична цензура.” 
Це вірно, треба говорити про те що владні мужі не вважають за потрібне спілкуватись з журналістами, як цього вимагає закон. Також треба говорити про те що певні особи згадані в публікаціях, навіть якщо це зроблено езопівською мовою можуть вільно на сторінках ЗМІ виступити із спростуваннями, а також викласти свою точку зору на події які згадувалися в публікаціях. І це їх право. Так формується демократичне громадянське суспільство.  
Поряд з тим пропоную обговорити відповідальність ЗМІ за публікацію низькопробних, брудних матеріалів. Редакція має нести відповідальність за брудні матеріали. Я хочу на круглому столі почути чи готові журналісти говорити в першу чергу про свою відповідальність перед суспільством, а потім про права і утиски? 
Звертаюсь до Максима Федиса і Дрогоінфо в цілому — якщо ви редагуєте коментарі на відповідність редакційній політиці, то чому ви не робите цього до публікацій що розміщуєте на сайті? Це не свобода слова, це фаховий рівень журналістики. Відкриття інформаційного сайту не робить з вас автоматично журналістів. На журналіста як і на лікаря необхідно вчитись, здобувати освіту. Як і в одного, так і в другого головне гасло — не зашкодь. 
Тепер щодо конфлікту. 
Є два шляхи виходу з конфліктної ситуації з позивачем до суду:  
Перший — надати свій телефон і збирати компромат на заявника. Цей шлях в нікуди. Бо довести те що вам наговорять ображені особи ви не зможете. І це може стати причиною нового позову до суду.  
Другий — зняти не виважену публікацію, яка виходить за межі моралі, і є знущанням над людьми та українською мовою і запропонувати місце на інтернет ресурсі та газеті для публікації аргументів ображеної сторони і не доводити до судового розгляду.  
Я не думаю що суд що позивач може виграти цей суд. Не вірю що зможе довести логічний зв'язок між персонажами байки і конкретною особою. 
Покійний Василь Іванишин написав у 2003 році гострий, різкий сатиричний памфлет “Жерці імпрези”. На той час в ній кожен другий чиновник бачив себе. І сьогодні цей твір не втратив актуальності. То чому до нього не було і немає судових позовів? Тому що це високохудожній твір. І позиватись проти нього, було би ще більшим зусиллям доводити свою ницість.  
Опубліковані байки не належать до таки творів.  
Попри все я буду захищати вас у цьому конфлікті, хоча на мою думку ви неправі. Бо боюсь що цей конфлікт може стати зручною нагодою для влади виробити імунітет на звернення журналістів, заявити що всі журналісти одним миром мазані, і усунути засоби масової інформації від контролю за владою.