І знову рабське дякую за "побєду". У 39-му, коли реально почалася війна, прийшли "асвабадітєлі" і винищили тисячі мирних людей. У 44-му знову повернулися, і були на порядок жорстокіші, бо стали вже "побєдітєллямі", загинули сотні тисяч з тих, хто залишився в живих. А зараз ми знову готові горланити "Щоб ветеранам до землі вклонитись". Адже ті "ветерани", свідомо чи ні привели на штиках для нас смерть, знищення національного цвіту... Це наші "ветерани" етапували мільйони людей у Сибір, де їх перетворювали на рабів і годували тих же "ветеранів" нафтою і газом, що й нині, вже внуки "втеранів" нам, внукам тих рабів продають за такою ціною, що скоро ми знову перетворимося в рабів. Чому ці "ветерани" цього не бачать, чому не нашим ветеранам не згадати як вони вбивали справжніх героїв, які тоді носили тризуб та мали в руках синьо-жовтий прапор - символи сьогоднішньої України. На жаль немає чим пишатися цим залишкам "ветеранів" і решті НКВДиській зграї. Вони, будучи старшими, бажають (! ) покаятися за зроблене ними. А ми, раби, діти рабів, далі заглушуємо їхній голос совісті, своїм рабськими віршиками. Припинімо славословити зло, помянім героїв, які вже тоді не хотіли бути рабами і даймо можливість розкаятися тим, хто вчинив великі гріхи проти українців і готовий про це сказати. 
І на завершення пропоную перечитати минулорічну статтю. Невже це голос в пустелі?  
*** 
 
Посилання не публікуємо.