Цікаву притчу навів на початку о. Гарасимчук і тлумачення різні навів, як кожен це бачить зі свого пагорбка. Як на мене, то на нинішній день цю повчальну картину я б домалював, як син і батько вгроміздилися на ослі, а він ледве ноги волочить їх везучи. В містах і селах людей змушують утримувати свої парохів і їхнє сімейство, хоча самі люди в більшості ледь зводять кінці з кінцями. А тут і хату треба отцю придбати і всі послуги сплатити, на машину грошей зібрати. А отець все витискає, бо ще й дітей треба вивчити, і за це мають люди заплатити.  
У всіх своїх відповідях о. Гарасимчук, закликаючи до дотримання тематики, проте свідомо переводить мову на більш зручні для себе завчені теологічні теми. Навіщо? Адже не вони ж були темою попередніх дискусій. 
Але не можна втриматись, читаючи те місце, де він згадує апостола Петра, підкреслюючи, що нинішні служителі церкви це сподвижники Петрові. В мене тут завжди перед очима виникає картина, як Петро голодний і босий, в обдертому лахмітті стоїть перед римськими можновладцями, знесилений, але сила віри горить в його очах. Як далеко від цього нинішня церква, де служителі з'їжджаються на лімузинах під храми на чергові Літургії. І сам о. Герасимчук далі демонструє, що він дуже добре знається як придбаваються автомобілі, тут може повчити багатьох. 
А "приклад" про подружжя і студентські роки – явно надуманий. Хоча висновки, які робить отець про те "у самому корені шлюб був недійсний" вельми дивують. А як тоді щодо більше як 20 прожитих років, двох синів? Вони також недійсні? 
Коли отець торкається наріжної, для більшості церковних служителів теми грошей, то також багато в чому лукавить. Зокрема, він апелює до того, що ніде ж не вказують суми грошей, як він каже за різні треби, мовляв, хто скільки може, стільки дає. Якби не так! Ці суми не оголошуються привселюдно в церкві, зате всі їх знають, і хай попробує хтось заплатити менше.  
Багато ще було чого сказано, а на завершення о. Герасимчук дає зрозуміти, що вони твердо стоятимуть на всьому і не поступляться, а в людей, виходить, немає вибору.