летять роки у синяву століть, спливають дні, епохи, покоління, хтось залишив по собі добрий слід, а хтось- прокляття, сльози, тління... хтось дудував міста, любові й праці вчив, а хтось збирав війська- люд голодом морив. хтось русь святу хрестив, не боячись поган, а хтось ламав хрести І в руки брав наган. хтось школи будував І храм, і монастир, а хтось все руйнував І замітав сліди! хтось жив, розкошував, не знаючи нужди, але були і ті, що звалися раби. хтось волю не цінив, бо далася дарма, а хтось заради неї життя своє віддав. молитви поколінь почули небеса- І, ніби, все гаразд, бо жодного раба. І сон про вільний день реальністю постав, та вмер би Ярослав, Якби з могили став. І володимир-князь би очі опустив: "о сором, певне, вас не так я охрестив! " І довелося б нам закрити свої очі, Якби ж то по полях промчали запорожці. за волю довгожданну боролися віками, а нині ті поля поросли будяками. але ми мовчимо, бо в нас роти закриті. немає в нас панів- Є хами круглопикі! продали вже усе, куди не глянь навколо, І вже на терезах- усім нам рідна школа! поївши до смаку, прийдеться запивати. тож чи не схочуть нас потроху продавати?!