ІСТОРИЧНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ ПОНАД УСЕ!  
 
В буремнії літа війни  
На площі Ринок ти постав 
І чотирнадцятого травня  
Народ тебе щиро вітав.  
 
Став символом свободи враз 
І милосердя теж,  
Пориву доброчинності 
Тоді не було меж.  
 
У правій руці – меч,  
У лівій – щит з гербом,  
Серця дрогобичан тоді 
Наповнились теплом.  
 
В історію Дрогобича 
Назавжди увійшов,  
Твій дух звитяги й милосердя 
До наших днів дійшов.  
 
Запекла боротьба за відновлення дрогобицького Лицаря триває у нашому місті з 2015 р. , хоча це питання порушувалося значно раніше. Цій темі свого часу було присвячено багато публікацій, неодноразово проводилися слухання з цієї нагоди. Однак, не дивлячись на це, більш-менш якоїсь одностайності, на жаль, так і не досягнуто. Тож у даній статті спробую аргументувати необхідність відновлення Лицаря.  
Найдивовижніше те, що найактивнішими противниками історичної справедливості є так звані історики Л. Тимошенко і Б. Лазорак. Не маючи переконливих аргументів, роблять усе, аби загальмувати відновлення монумента. Перший – кандидат історичних наук, професор і т. п. (усі його чисельні титули можна знайти в Інтернеті), свого часу з тріском програв суперечки стосовно віку нашого міста, чим продемонстрував рівень своєї фаховості, позаяк 12 липня 2016 р. Верховною Радою України ухвалене рішення про відзначення 925-річчя Дрогобича, а Національний банк у тому ж році випустив з цієї нагоди пам’ятну монету «Дрогобич давній». Другий – мабуть найталановитіший учень першого, можливо не без консультацій з ним, подав в інформаційний простір абсурдне твердження, буцімто дрогобицького Лицаря демонтували ЗУНРівці, себто українці, а, відтак, немає потреби його відновлювати. Монумент відкрили 14 травня 1916 р. на пл. Ринок з нагоди першої річниці визволення Дрогобича і повіту від російських окупантів під час Першої світової війни (1914 – 191. Тож чи могли українці демонтувати пам’ятник, який символізував перемогу над їхнім заклятим ворогом – російським наїзником? Звісно, що ні! Можливо, Б. Лазорак має якісь підтвердження своєї думки? Адже кожен історик, який себе поважає, завжди надає якісь аргументи на користь того, що відстоює – артефакти, документи, чи хоча б їхні копії. В інформаційному просторі вони відсутні, отже, можна зробити відповідні висновки. Виглядає на те, що Б. Лазораку хтось поставив певне завдання, як і Л. Тимошенку, який свого часу пробував скоротити вік нашого міста років так на триста. На жаль, не вони одні проти відновлення дрогобицького Лицаря. І це в наш час, коли історія повторилася і Росія знову виступила як агресор проти України! Однак, варто зазначити, що Б. Лазорак, будучи на даний час директором музею Івана Франка в Нагуєвичах, провадить плідну роботу на цій посаді. Можливо, саме це і є його покликанням?  
Що не кажіть, наш Лицар народжується в муках. Чого тільки не стверджують різного роду невігласи, щоб перешкодити його відновленню! То він австрійський, то тевтонський, та однозначно не наш, не український. Не розуміють, що дрогобицький Лицар не має національності, він – символ свободи і милосердя для всіх народів тогочасної Австрії, яка воювала проти Росії. Монумент близький українцям, полякам, німцям, австрійцям, євреям та іншим народам, бо символізував перемогу над спільним ворогом – Московією. Невже це не зрозуміло?  
Є й такі, котрі стверджують, що монумент символізує перемогу однієї імперії над іншою, які не принесли нічого доброго українцям. Дійсно, щодо Росії можна навести цілу низку фактів її злочинів проти українців, починаючи із сумнозвісної Переяславської ради 1654 року. А що ж зробила Австрія для українців?  
1. Ще у 1782 р. (Галичина прилучена до Австрії 1772 року) австрійський імператор Йосиф ІІ підготував Маніфест, згідно з яким скасовувалося кріпацтво. Однак, наполеонівські війни завадили втілити його в життя і він набув чинності у 1848 році.  
2. У 1807 р. було проголошено Галицьку митрополію УГКЦ.  
3. У 1849 р. прийнята Конституція, згідно з якою галичани стали повноправними громадянами Австрії та отримали право делегувати своїх представників до Галицького та Віденського сеймів і проголошували там промови українською мовою!  
Зрештою, наше місто було розбудоване за європейським взірцем саме за часів Австрії і про це яскраво говорять дати на багатьох будинках.  
У 1908 р. в Дрогобичі з друкарні А. Г. Жупника до 60-ліття правління цісаря Франца-Йосифа виходить книжка «VIRIBUS UNITIS! – Полученими (з’єднаними) силами! » Швидше за все, наші історики й не чули про неї. У ній на стор. 18 зазначається (мовою оригіналу): «Нема майже громади в Галичині, котра би на будову костела, церкви, школи, шпиталя і т. п. не одержала дару з приватних фондів Найяснішого Пана (себто Франца-Йосифа). В повіті Дрогобицькім, наприклад, одержали таку поміч на будову шкіл (де вчилася, очевидно, й українська дітвора) громади: Брониця, Доброгостів, Довге коло Мединич, Криниця, Лужок дільний, Медвежа, Ролів, Рихтичі, Солець, Тустановичі, Винники, Залокоть, Бистриця, Добрівляни, Губичі, Летня, Монастирець, Підбуж, Рибник, Сторона, Урож і Вороблевичі. Рік річно дуже значні квоти роздає Монарх на такі дари з ласки: на погорільців та діткнених повенями, неурожаєм, або яким іншим нещастям». Цікава деталь – цісар жертвував кошти не з державного бюджету, а з приватних фондів, тобто, можна сказати, з власної кишені! Відомо, що за період свого правління прийняв понад сто тисяч громадян, які приходили до нього з різними проханнями! Наведені факти красномовно свідчать, що частина українців, які тоді не мали своєї держави, могли вважати Австрію своєю батьківщиною і напис латиною на п’єдесталі дрогобицького Лицаря «Pro Patria! » – «За Батьківщину! » – яскравий цьому доказ. Звісно ж, ця держава була вітчизною і для частини поляків, євреїв, німців та інших меншин, оскільки в ній не порушувалися їхні права. Шкода, що наші історики цього не розуміють і акцентують увагу тільки на негативах, але чи існує бодай одна влада без них? Був би дуже вдячний, якби навели хоча б один приклад.  
Хотілося б звернути увагу на об’єднавчій ролі дрогобицького Лицаря. Такий вже у мене принцип – на відміну від вищезгаданих істориків, завжди оперувати фактами. Вони – досить потужна зброя у боротьбі з опонентами, значно сильніша за їхні титули, тож не дивно, що моя скромна особа давно стала для них неабияким подразником.  
Лист до ясновельможного пана Жулінського з Борислава від 26. 04. 1916 р. є досить своєрідним. У ньому друкованим шрифтом трьома мовами (німецькою, польською та українською) аргументується необхідність встановлення дрогобицького Лицаря та йдеться про пожертви вдовам і сиротам війни (повний текст наведено у книжці «Лицар в збруї для міста Дрогобича і повіту» (В. Садовий, Х. Турчик. – Коло. – 2016. – С. 35 – 3. Хотілося б акцентувати увагу на членах комісії по встановленню монумента, прізвища яких подані в кінці листа.  
1. Казимир Павло Гужковський – підполковник і управитель староства, ініціатор спорудження пам’ятника (українець).  
2. Тадей Хлаповський – директор акціонерного товариства «Галіція» (поляк).  
3. Отець Іван Бурдяк – ректор монастиря Св. оо. Василіян при церкві Св. апп. Петра і Павла (українець).  
4. Яків Фаєрштайн – власник діброви, на його честь ще при житті названа вулиця (нині частина вул. І. Франка) (єврей).  
5. Карл Робек – капітан цісарсько-королівських збройних сил (австрієць).  
6. Доктор Емерик Бак – поручик цісарсько-королівських збройних сил, вирізбив Лицаря (австрієць).  
7. Доктор Здіслав Сушкевич – директор Банку Промислового (поляк).  
Отже, комісія, яка займалася питаннями встановлення монумента, була інтернаціональною і складалася з двох українців, двох австрійців, двох поляків та одного єврея. Чи це не яскравий доказ об’єднавчої ролі дрогобицького Лицаря? Тим паче, що між деякими спільнотами історично склалися досить непрості взаємовідносини.  
Чому у нашому славному місті з багатою історією й понині не відновлено цей величавий монумент, адже є патріоти, які готові надати фінансову допомогу? Частково я це зрозумів, коли нещодавно випадково став свідком розмови літньої жінки з продавцем на продуктовому ринку. Вона чистою українською мовою вихваляла… Путіна! І це, як виявилося, не було жартом! От що таке мільярдні вливання Росії в пропаганду!  
Шановні дрогобичани, зрозуміймо, що сьогоднішній Лицар, як і його побратим із минулого, міг би збирати кошти для вдів і сиріт, яких нині стає все більше у результаті агресії Росії проти України. Він – символ перемоги над Московією, а це дуже важливо, особливо у наш час. Тож як можна назвати тих, які цього не усвідомлюють? Нехай читач сам із цим визначиться.  
На багатьох нагородах Австро-Угорщини бачимо девіз латиною «VIRIBUS UNITIS! » – «Об’єднаними силами! ». Держава успішно втілила його в життя і стала однією з наймогутніших в Європі. Тож, шановні прихильники відновлення дрогобицького Лицаря, небайдужі дрогобичани, об’єднаймо свої зусилля для торжества історичної справедливості. Вона – запорука сильної, незалежної держави, де ніхто нам не зможе диктувати свою волю.