Інколи задумуюся, чому в нашому славному і старовинному місті стільки бидла і різної нечисті. Пам*ятаючи, що історія найкращий учитель, звернувся до неї. І ось що вона мені розповіла. 1. Відомо, що в Дрогобичі до 1918р. існувала так звана москвофільська бурса ім. св. Володимира, оскільки москвофільство на Галичині, немов ракова пухлина, розросталась. Учнів виховували в дусі любові до російського царя-батюшки, який мав неабияке бажання заволодіти Галичиною. 2. На початку квітня 1919р. в місті відбувся так званий дрогобицький бунт, направлений проти. . . української влади. яка тоді контролювала Дрогобич, адже з листопада 1918р. по травень 1919р. існувала Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Бунт був дуже швидко придушений українським військом. 3. У 1939-41рр. та 1944-59рр. Дрогобич був обласним центром. У звязку з цим в місті та окрузі було сконцентровано багато військових частин, де несли службу представники різних регіонів СРСР (тоді це широко практикувалось). Далеко не кожен з них любив Україну і, зокрема, Галичину. 4. У звязку з тим, що місто було обласним центром, сюди було направлено багато партійних функціонерів зі Сходу, які теж не любили наш край, або, як вони казали "бандерівщину". 5. Як і личить обласному центру. в місті було багато навчальних закладів. Частину галицьких вчителів було розстріляно, замордовано, частина емігрувала. Значний відсоток їхніх місць зайняли вчителі зі Сходу, які виховувалися з дитинства в так званому радянському дусі. Усі перелічені вище категорії людей, звісно ж, залишили після себе нащадків. Очевидно, немалий їхній відсоток сьогодні проживає в Дрогобичі. Тож історія дала мені вичерпну відповідь, чому в нашому місті стільки бидла і різної нечисті. Не дивно, що люба ініціатива, патріотична, освітянська чи ще якась наштовхується тут на глуху стіну байдужості. У звязку з цим наведу цікавий факт. Нещодавно краєзнавець і журналіст Роман Пастух звернувся до голови Стрийської районної ради Романа Козака з прпозицією встановити в центрах сільських рад Стрийського району пам*ятні плити на честь 200-річчя від Дня народження Т. Г. Шевченка. І що б ви думали? Сорок три такі плити були встановленні, в тому числі дві у Стрию. Аналогічна пропозиція Романа Пастуха до дрогобицьких можновладців не мала успіху. Подібних прикладів можна навести багато, але, як кажуть, маємо те, що маємо. . . Як відомо, надія вмирає останньою. Тож сподіваємося, що в нашому славному Дрогобичі з часом зникне уся та нечисть, яка не дає можливості стати йому справжнім європейським містом.