Ніхто не каже про те, яка мова милозвучніша і за якими критеріями - чи ближчих, чи дальших братів. Кожному милозвучніша його рідна мова - це природньо, хоча буває милозвучнішою і чужа (і це трапляється в нашому суспільстві не так рідко, цьому теж є пояснення). Хтось тут вже сказав, що між собою люди можуть розмовляти, як їм зручно. Але інформацію на загал (загальну) треба подавати мовою ДЕРЖАВИ. Уявіть собі, що на наступний раз хтось напише статтю польською, хтось угорською і т. д. Не всі люди зрозуміють. Хтось може сказати - російську розуміють всі. Я не розумію її. Що мені робити - брати словник? А російськомовні мають розуміти українську, тому що це мова держави. Ви не задумувались, звідки в нас так багато російськомовних? Можна підказати - це ті ж українці, в яких батьки ще розмовляли українською. Але політика держави була так спрямована, що батьки виштовхували дітей в російськомовне середовище, яке було престижніше і давало можливість зайняти краще становаще в суспільстві. До речі, ця тенденція ще продовжується, можливо повільніше (чи по інерції, чи підтримується штучно, бо в нас багато чого робиться з певною метою). Вислів "так удобней" можна почути дуже часто на сході у відповідь на питання, чому людина не говорить по- українськи, хоча може. Люди, задумайтесь - патріот може бути російськомовний, внаслідок певних причин, але якщо він не хоче, щоб до нього говорили по-українськи, або отримувати інформацію по- українськи, то щось з ним не так в сенсі партіотизму. Тоді він любить територію, а не Україну.  
Наводити приклади двомовних чи більшемовних країн є некоректно, тому що всі ситуації є індивідуальні. А ще треба навести список одномовних країн. І проаналізувати, чому так, а чому інакше. Про це можна говорити багато і цікаво, але, думаю, не в рамках даного формату. Звичайно, процес об'єднання країни довгий, тільки не розумію, чому проговорення цієї проблеми (діагнозу) таке болюче? Може тому що одні не можуть позбутись почуття вищості, а інші почуття меншовартості? і