Можна і дзвонити, і телефонувати (що, зазвичай, відбувається під час так званих співбесід із потенційними працівниками: "Ми вам заздзвонимо"- ага, тоді, коли нас будуть виносити дригом на передриг? ! ) хоч, перепрошую, папі Римському і Папі Кримському, але, якщо кожен по-справжньому і всім серцем, не буде вболівати за общеє добро, а не "ми з вас шкуру знімемо- і пустимо голодранцями по світу (а світ- великий, шкуродерів там ще більше)"- то нічого не варте ілюзорне добро кожного зокрема. У реальному житті, як не прикро, все це- така ж ілюзія, як і сама теорія ілюзій. Ми так всі живемо, наче ховрахи, аби лише власна нора, аби власний гонір, аби цабеньки не зішпуркнуло з перебекреньок. Бідна та Україна- як локально, так і територіально. А спробуй раз в житті обстань за себе- ойойой: всім панам одразу роги золотяться. Вони себе вважають панами. А хто тих всіх панів витримає, якщо вони плодяться, наче таргани? ! Ото й справді- "вітчизняне виробництво", всесвітнього масштабу. Якоюсь такою силуваною виглядає ота патетизована любов до України, а вона ж- Матір!