Хтіла м завтра написати листа пану Гончаруку аби подарував свого самоката моєму онуку, бо йому не потрібно, а нинька ввечері він каже же ні, бо йому ще буде потрібен той самокат. Онук плаче, бо сі лишить без самоката. Але я го заспокоюю, що напишу до пана Зєлєнського, аби віддав свого роверка, бо він і так на ньому не їздить. До Оману мож хіба летіти. Кажу свому онукови, що мріяти - то не шкодить. І він повірив.