Коли в Афінах лютувала чума, Сократ брав багор і стягував з вулиць мерців, вантажив їх на фіру і відвозив до вапняних ям, наражаючись на смертельну небезпеку. Це він робив не з примусу. Просто тому, що був мудрим, свідомим і милосердним. І любив життя, не тільки своє. За це ми любимо Сократа.  
І через відсутність цього в нас ми не любимо одне одного. А значить – і себе. Нарід, інфікований найстрашнішим вірусом під назвою «сам собі ворог». І китайці тут ні при чому. А ворогам, справжнім, із нами поталанило…