І я розповім.Розповім , як "пропахала" в установі 38 років, без жодної догани, як вчила своїх дітей в інститутах, передавала поїздами ящики з макаронами і картоплею своїм студентам, як на 130 гривень годувала сім"ю з 4 чоловік без ніякої помочі.Розкажу, як директор тільки і робив, що рахував пенсіонерам роки:скільки до пенсії та після пенсії.Як кожного літа цікавився, чи будемо розпочинати працювати цього навчального року(от і видала державну таємницю! ), бо ж за моїми плечима стоїть ціла черга безробітних з тисячами долярів калиму, а вони ж бо, директори , ну так люблять гроші! І їм там важко жити на цьому світі ! А мені не важко ! Я люблю життя і хочу ще жити...на ту нещасну пенсію, колись з"їсти шматочок тої ковбаси чи випити молока або ж купити пігулки від серця, щоби не завдати проблем своїм близьким.Отак дочекалася тої страшної старості.Без Турції, без Єгипту , без Криму...