Студенти Дрогобицького педуніверситету зібрали понад 60 тис. грн для ЗСУ |
Останні новини Дрогобича | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
09.12.2022 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
В результаті студентам спільно з викладачами вдалося зібрати понад 60 тисяч гривень. З питанням куди краще спрямувати та що придбати за ці кошти для захисників, студенти звернулися до голови Дрогобицької РВА Степана Кулиняка. Так, придбали 10 металевих печей для обігріву, або як їх називають у народі – «буржуйок». Частиною суми голова Дрогобицької РВА, як студент цього ж факультету в університеті, доклався сам. Днями 10 буржуйок передали військовим частинам, а там вони зігріватимуть наших воїнів на фронті.
|
Коментарі (9) |
Таке враження, що декотрі з цих "студентів" щойно обкурилися- і либу давлять, аж їм палець стирчить догори. Напевно, їм від кожного збору добре перепадає, а від чого так завше і всюди весело?
|
але ж в тій же америці студентами стають бабки , яким за вісімдесять і більше, чому вони не можуть бути студентами, а в нас були студентами, які по два роки вивчали предмети, казали що в такий спосіб знання мали кращі за проффесора, через академзаборгованості.
|
Витешіть собі, пане, дощечку для бутербродів сам- і не ворохобте нарід, аби за свої гроші 5 років на неї складали гроші мама й тато з Польщі чи Італії. Роботу тепер шукають задницею, або передницею. Напевно, і в самих Києвах- також. А, якщо ще й у трудову всунуть пару соток долярів- то можете до тих трудовиків приходити одразу навіть зі сватами: ще й на весіллі зекономите, навіть- на студентському. Слава Богу, що тепер ще й стєрвофікати з української мови не вимагають, бо це був ще один кармановірус.
|
а місько' той що біля тріїці все ся красує вдорогому пальто красуєця що дав
|
То в него- з гамунітарної помочи, перед тим хтось у Европі мусів був вмерти.
|
Дрогобицкі баби з кобітами (та й понаїжджі- тиж саме) перекоперфільдилиси на хлопах- й кажда хоче йно єдно й то саме, кілько би довкола них не було. Йду вчоракай, вже- в стонайцітий раз, до, знов таки, вже не єдного велицюзного склепу імені трох гиниралів з лямпасами під куртков при портках- питати си про роботу. Голоднезний, задубілий, гедеж ми ноги посиніли, як у королеви Лізавети перед смертев.
Йду з колежанков, котра, допіру, тиж сама си не дає ради майже з нічим. Як то так може бути, аби в такий тєжкий чєс, коли всюди й довкола- зимно, всі спали сами- я, певно, донинікай так нич й не вирозумів: шо воно є- життє, і як то в нім правдиво всьо має бути. Та хоть би- в єднім ліжкови, але окремо: тото- зліва, тамто- справа. А то- нє: щось перебирают єдні другими, ніби тотой біб з фасолев. Словом, прийшлисьме. То я, аби надурно не теревенькати, зразу кажу "Беріт мі до себе, будете мали справного робітника. Йой, бігме, правда: сіджу без копійкі, їм йно бульбу, прям з лупинов, помиту від глини, яку м вбтрусив такій на вашім прилавкови, аби ви з того не мали "лівака", а вночи- лежу сам й дивлюси в темну стелю, ніби вже темно, а так- міг би м мішчєта на плечох тєгати, та ще би м й вас на руках носив". Вна си так на мене подивила, ніби мало їй з вочий згурджене молоко з пакета мало би порснути, - каже: "Та я си такво на вас дивлю- то ніби ніц вам й без роботи не бракує. А мене носити не тре, бо я си сама вожу на тачанці". Теперка вже посркнув я- слізьми, жи мало ми не замерзли, коли йшов"єм відтам гет. Як то: хлоп си чує хлопом, навіт прийшов про то сам наголос замельдувати, а вна- хлопами перебирає? ! Аби була бодай яковсь начальницьов, а то- тачанку тєгає поперед себе по залови. Якби там була начальниці- то, бігме, вже би мі була взєла, бо начальниці так хлопами не перебирают: раз треба на годину- значит, буде на годину, треба на 6 мінутів- то буде, доки він не змучит си, а вна- дістане задоволенні. А тіво, страшно християнскі, а ще більше- цнотливі (жи си цілювали востатний раз тогди, коли їм цале вісіллє верескотіло "Гірко! ")- то якийсь цуд з галицьким акцентом. Бігме, ну: хлопи від таких варіюют- і йдут горівку пити. А їхни баби- стогнут й кажут: "Абим си забула, жи я маю такого пияка- то мушу йти на роботу, навіть мі нема кому по хаті на руках поносити- то во, так, як му повідаю- си туткай сама вожу тотов тачанков". А тачанка- що: якийсь майонез, троха кобасів, пару баньок конзервів з закрутками, фасований порошок до зупи, перетерта на порохно бульба без окропу- всьо чисто бабске начинні. як вдома- на кухни. То який то є для неї "забутиси й віддихнути"? Не вміют наші баби віддихати, ані раз. Єнча, з великого, або й не дуже, міста, взєла би си під паху песика, почепила на шнурок, зав"єзала бантік під хвіст- й пішла би си з ним вигулювати. А тіво, котрі в селі цале життє єнчого сьвіта не виділи, йно би щось робили, чи, навіть, просто- капарили, аби си забути. Тим чєсом, їхні другі поливини си нажлопают якоїсь бояришники, аби їм від морозу руки не синіли, як в королєви Лізавети перед смертев- і гоцают си додому. Ще з порога питают: "Що є їсти? ". А нє, аби перше взнати, чи та його кубіта сама бодай чаю за цалий день напиласи- він, єден з другим, йно би їв. Мало того, жи її гризе, відколи си повінували, гедеж си від них діти нарізно порозбігали, хто- в женюхи, хто- в приймаки, він би йно їв. А що с приніс до хати, аби попоїсти? На роботу не йде, бо го, єдного з другим, жона не пускає, аби си де не напив, коли заробе гроші, то вни- перебіжками, коли в хаті нікого нема й закі си кубіта з роботи домів не вернула, бігаютси: від наливайкі- до розливайкі. Таке, ніби їхні панії, як йшли з мешканні- то забрали ключ зи собов до кишені, аби де кого не привів, здебільшу- такого самого пияка. Бо то, знаєте, декотрі таких мали хлопів: хто би не прийшов- то мало зи себе труси не здоймают, аби догодити. Понапиваютси, потомкай зачинают сьпіванки виконювати. А як си всі мушігіни порозходєт- то ще по за пів ночи досьпівуют сами. А дітьом малим- спаннє нема, а рано- до школи тре вставати. А вна, бідна, си за цалий день напрала-навимивала (а ще, коли не було по селах ані газу, ані криниці надворі- йно си уявіт, який то труд для женщини), а вно прилізло п"єне, та ще - з таким самим на плечох, затраскане, всьо в болоті- і того другого довбанці трас на чистеесенку, викрохмалену, як кришталь, постіль. Та зваріювати мож від таких придурків. Але- вже виздихали. То хоч на старість їхні кубіти мают спокій. Але, яке то на старість життє: аби в хаті самов зи собов не вогорити- то йде альбо до сусіди, альбо комусь дзвонит, альбо їде до міста- тамкій когось здибає, там з кимось постоєт, там щось купити- та й так день попри день переходит. А молоді баби не дуже тотих порхавців своєх бережут: не слухає так, як вна му каже, не робит то, що їй треба вже і зразу- копняка в підсрачник, най си гойрає, я не буду му терпіла. Єдна знайкома повідала ми, жи мала гедеж чотирох мушігінів- ані єден не витримав. Але то так вни розказуют, а направду- сама їх повиганєла. Вни си дуют, жи то їй тре було до хати чотири Балди, а не мужа при осідкови, а бабам теперішним то си навіть не шкробає: випхала- та й всьо. Як їй прикортит- то їх повно во си валендає. Правда, декотрі дуже змерзли. Але всєх їх до себе не попригортає, бо не буде мала чим дихати. Та й, нащо їй тілько дармоїдів в єдну хату: зварити си- сама зварит, більби насмажит, пирогів наліпит, мнєса купит- буде си холодец в холодильникови тріс цалий місіць, закі го не зісь, цьвок приб"є, вмивальник зремонтує, антену на стриху поправит, волоссі на бігуді намотала, пальці нафарбувала, чоботи напастувала, замкнула двері- й пішла си, де їй си захтіло. Напримір, на каву з коліжанками, альбо- до якої театри, бо тамкай тепло, навіть- з двома антрактами. До кіна вже тепер в нашім місті не йдут, бо кіна нема. Давно. Ще відтогди, як си востатний раз була пльонка в апараті порвала, бо підвал затопило, як дощ йшов. Лило страшно. Насоси поперегорали, каналізацію на встановили, здавалоси, жи постамента з-під намнітника попливе в само Чорне море, альбо троха ближче- до Дністра. Так, як і в життю: десь котресь як сіло на мілину- так й гребе весь вік, а котре троха більше пірване від єнчих- все до якогось берега пристане. |
Додати коментар
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6059 днів)