 Кожна зміна влади в Україні супроводжується "танцями" навколо малого та середнього бізнесу — обіцянками реформ, зниження податків аж до податкових канікул і забезпечення умов для розвитку. І щоразу після виборів ми бачимо неготовність влади до практичних дій, відсутність не лише якісних законопроектів, а й реально напрацьованих концепцій.
Стаття нового керівника Держкомпідприємництва М.Бродського в "ДТ" від 29.05.2010 р. ("Ти не зобов’язаний змінити світ, але ти не маєш права нічого не робити для цього") окреслила наміри влади по вдосконаленню правового поля підприємницької діяльності, напрями — загалом слушні. Зачекаємо, що з того вийде… Однак дотепер не названо всіх причин нинішнього становища малого бізнесу, лунають традиційні звинувачення підприємців у небажанні сплачувати податки та наповнювати соціальні фонди.
Спробуємо розібратися в цих питаннях на прикладі спрощеної системи оподаткування (ССО), яку застосовують більшість суб’єктів малого підприємництва.
Метою підприємництва, як відомо, є отримання прибутку. Щоб зняти кошти з банківського рахунка і покласти їх як дивіденди в кишеню, підприємець повинен їх оподаткувати: перший раз — у складі єдиного податку (6 або 10%), другий — авансовим внеском з податку на прибуток (25%), третій — відповідно до закону про оподаткування доходів фізичних осіб (15%).
Це потрійне оподаткування одного й того ж активу відбувається в державі, яка офіційно, на міждержавному рівні, відмовилася від застосування подвійного оподаткування і в тій спрощеній системі оподаткування, яку компетентні очільники цієї держави впродовж 12 років називали пільговою… Відомий експерт Олександр Кірш якось писав, що держава, яка хоче здерти з підприємця три шкури, не отримає й однієї.
В умовах такого "пільгового" оподаткування, підприємець, реалізовуючи мету своєї роботи, змушений вдаватися до крадіжки чесно зароблених грошей з власного банківського рахунка: він укладає фіктивну угоду з фірмою — конвертаційним центром або суб’єктом підприємництва — фізичною особою, залишає в них 8—10% від суми угоди, а державі показує велику "дулю з маком". Графа "податок з доходів фізичних осіб на дивіденди та роялті" в місцевих бюджетах залишається порожньою, тому її зазвичай об’єднують із сусідньою графою для зручності обліку.
Заступникові профільного комітету ВРУ С.Терьохіну описаний вище сценарій (як прогноз) було переконливо доведено ще 30.11.2002 р. у київській студії радіо "Свобода". Законопроект про застосування авансового внеску з податку на прибуток до суб’єктів ССО ще був у парламенті, і величезним збиткам бюджету можна було запобігти. Але в контексті "розбудови держави" важливішим, очевидно, було забезпечити роботою конвертаційні центри…
Тепер розглянемо тему, яка стала притчею во язицех, — формування солідарної частини Пенсійного фонду України.
Загальновідомо, що у вартості продукції підприємств-гігантів зарплата в середньому по Україні становить близько 5%, а в продукції високотехнологічних промислових підприємств — один-два. Водночас зарплата у продукції (послугах) малих підприємств сягає 70—80%, хоча за розміром вона — на рівні виплачуваної у промисловості, а то й менша.
Виникає запитання, чим керувався парламент, коли узаконив єдиний підхід (пенсійні внески в розмірі 33,2% від зарплати) до формування солідарної частини ПФУ для таких різних категорій підприємств, для яких він єдиним навіть теоретично бути не може? Щоб виконати такий закон, частина засновників малого бізнесу мала б іще докладати до заробленого їхнім підприємством, аби розрахуватися з ПФУ. Але ж крім виплати зарплати і сплати пенсійних внесків є ще оренда приміщень, виробничі витрати, єдиний податок та бажання власників отримати бодай якийсь зиск у вигляді дивідендів. До того ж відомо, що згідно з дослідженнями Інституту демографії НАН України 60% сьогоднішніх 20-річних українців не доживуть до світлого дня виходу на пенсію навіть у її теперішніх вікових параметрах.
Тому намагання держави отримати від малого бізнесу (143 тисяч суб’єктів — юридичних осіб в Україні) 15—25% їх сукупного доходу у вигляді внесків до ПФУ є таким же нереальним до виконання, як, наприклад, спроба змусити промисловий гігант сплатити єдиний (у головах чиновників — пільговий!) податок — 10% від його сукупного доходу за реального рівня рентабельності в розмірі 6—8%.
На запровадження з початку 2003 та 2004 років цих непосильних вимог суб’єкти ССО відреагували адекватно — тінізацією виплати дивідендів, мінімізацією офіційних зарплат, припиненням трудових договорів з частиною працівників та приховуванням значної частини доходів для забезпечення можливості наповнення конвертів.
Тому немає нічого дивного в тому, що, наприклад, у Львівській області, за офіційними даними минулого року, 8 тис. підприємств виплачували зарплату меншу, ніж мінімальна, а скорочення кількості працівників у малому підприємництві за 2004—2008 роки склало майже 40 тис. Закономірним наслідком є також той факт, що в 2010 році офіційній статистиці нічого не відомо про зайнятість 5 млн. громадян України.
Сукупні збитки бюджетів та соціальних фондів становили спершу мільярди, а в останні роки — десятки мільярдів гривень щорічно, але чия в цьому вина — питання риторичне.
Наведені приклади роблять пропозиції "подвоїти мінімалку і зупинити роботу "пральних" машин" не реальною до втілення — малий бізнес, тіньове функціонування якого роками невтомно плекала держава, перейде в тінь повністю, з відповідними наслідками для бюджету. І ніякі контролюючі органи не зможуть цьому завадити.
Разом з тим приємно, що 11.02.2010 р. під час обговорення в парламенті законопроектів щодо реформування ССО, голова профільного комітету ВРУ з посиланням на рішення Конституційного суду України визнав неправомірність застосування до суб’єктів ССО тих норм законодавства, в яких ідеться про авансовий внесок з податку на прибуток та формування солідарної частини ПФУ шляхом нарахування відповідних відсотків на фонд оплати праці.
На звернення платників податків щодо порушення їхніх конституційних прав ВР в березні 2009 р. дала відповідь, що "підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення законів України є…" ситуація, коли "…суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення й о г о конституційних прав і свобод".
Ось так.
Приємно також, що остання робоча група з реформування ССО за участі представників Держкомпідприємництва, Мінфіну, Мінпраці, Мінекономіки, ДПА України, ПФУ та Ради підприємців при Кабміні під керівництвом віце-прем’єр-міністра С.Тігіпка 7 травня ц.р. на основі аналізу виконання бюджету 2009 р. визнала: юридичні особи, що сплачують єдиний податок, перераховують до бюджету більше коштів, ніж аналогічні підприємства загальної системи оподаткування. Отже, невиправданим є обмеження максимального річного обсягу виручки одним мільйоном гривень у той час, коли законодавством цей параметр для малих підприємств встановлено в розмірі 70 млн. грн.
Безперечно, спрощена система оподаткування потребує реформування та законодавчого закріплення, але один і той самий законопроект (№4112-2), що його проштовхував попередній і намагається проштовхувати нинішній уряд (показово, чи не так?), реалізує традиційну вже політичну лінію — нічого не змінюючи, витиснути з бізнесу додаткові кошти. Ті ж новації, які містяться, наприклад, у законопроекті №4549-2, внесеному народним депутатом А.Гриценком, поки-що не знаходять належної підтримки у нової влади.
Саме цей законопроект створює умови для легалізації трудових стосунків працівників із роботодавцями, реалізації потенціалу самозайнятості фізичними особами, розвиває позитивний досвід функціонування спрощеної системи і мав би бути привабливим для будь-якої політичної сили.
До того ж недавно проведений аналіз формування солідарної частини ПФУ показав, що юридичні особи — платники єдиного податку навіть за умови сплати податку за ставкою 6% від сукупного доходу перераховують до солідарної частини ПФУ більший відсоток коштів від свого сукупного доходу, ніж підприємства загальної системи оподаткування шляхом нарахувань 33,2% на фонд оплати праці. При цьому слід урахувати, що 87% суб’єктів ССО застосовують єдиний податок не шість, а 10% від доходу.
Непродуктивними видаються також пропозиції щодо прогресивної шкали оподаткування — ми переконалися в цьому на прикладі оподаткування доходів фізичних осіб: за прогресивної шкали 10—40% надходжень у бюджет були меншими, ніж за єдиної ставки 15%.
Не вельми переконливою є і статистична аргументація з боку влади. Звіт Держкомпідприємництва у 2008 р. дає інформацію про формування малими підприємствами 50% надходжень у місцевий бюджет, а в поточному році — про 0,18% їхнього внеску в державний бюджет, статистика ж Львівської області (середня по Україні в рівні розвитку малого бізнесу) — про 9% внеску у зведений бюджет: цифри, які, враховуючи структури бюджетів, абсолютно не корелюються між собою…
Названі причини призводять до того, що дискусія навколо наявних законопроектів у цій сфері ніяк не виходить на реалізацію конкретних концептуальних положень, які б відкрили можливості для законодавчої організації прозорої роботи малого бізнесу та здійснення ефективного контролю за ним з боку держави.
В цілому вірні наміри уряду щодо скорочення переліку ліцензованих видів діяльності в деяких випадках потребують особливих рішень. Торік більш як 1850 підприємств, що декларують митні вантажі, з великими труднощами домоглися… ліцензування своєї діяльності. Адже виданий у листопаді 2008 р. наказ Держмитслужби так регулював роботу митних брокерів, що ставив їх право на працю не в рамки закону, а в пряму залежність від настрою митника. Чи здатен уряд угамувати творчість міністерств і відомств у формі інструктивних листів та не зареєстрованих у Мін’юсті наказів, щоб однозначно говорити про користь скасування ліцензій?
Однак теперішня влада, як і попередня, не поспішає виявляти та усувати причини тінізації бізнесу, а лише декларує наміри боротися з наслідками. Тут ми впритул підходимо до основного питання — політичного боку проблеми.
Його замовчували попередні уряди і не поспішає висвітлювати уряд нинішній. До чого веде можливість для підприємця працювати вільно, прозоро і сплачувати справедливі податки? Правильно! До формування основи середнього класу, який закономірно та об’єктивно стане, образно висловлюючись, могильником чинної політичної системи влади.
Саме в цьому вбачається головна причина теперішнього стану речей у малому бізнесі.
Тому підприємці мають визначатися: або далі будемо на владному аркані в конвертаційних центрах і сплачуватимемо не стільки податки, скільки данину, або будемо відстоювати свої права на прозору, правову реалізацію підприємницької діяльності та сплату справедливих податків з тими політичними силами, які розуміють суть проблем і бачать шляхи їх вирішення.
Переглядів: 5023
|
