 "Сімсот років тому на соковитих луках біля Тисмениці випасав сільські стада пастух. Щоб зігнати їх в загородь, витягав довгий бич (батіг) і стріляв, аж бриніла луна. Тому люди й назвали це місце Бичем. Згодом виросло селище, а потім – містечко Бич. Розцвітало воно, ширилося роками… Аж тут нагло із-за гір вдерлись люті татари. Все палало кругом. Згорів дотла і Бич, люди в страху розбіглися лісами. Довго вили вітри в попелищах зчорнілих… З часом поруч – он там, де знайшли люди сіль, виріс другий Бич – кращий, і став називатися Дрогобичем".
Таку дивну інформацію про рідне місто автор цих рядків прочитав у придбаній нещодавно книзі "Легенди, притчі, афоризми", видрукувану накладом 3000 примірників Харківським ПП "Торсінг плюс" (2009р.). Автор – Загоруйко Оксана Ярославівна.
Безперечно, книга за змістом цікава, однак чи варто довіряти викладеним у ній фактам, якщо одна лише інформація про Дрогобич – недостовірна, списана частково з книг 30-40-річної давності. Варто наголосити, що це видання розраховане на школярів (!). Однак яку інформацію з історії міста можна знайти на інтернет-сайтах України?
На даний час відомо три версії походження назви Дрогобич. Найбільш правдоподібними вважаю дослідження дрогобицьких краєзнавців і дослідників Ярослава Ольхового та Романа Пастуха.
Ось факти, які розвінчують припущення істориків доби Радянської України.
Роман Пастух у своїй книзі "Дрогобич" ("Коло", 2002р.) стверджує:
"...Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, можливо, ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового існувало поселення Бич, оточене валами з дерев’яним частоколом і ровами з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали Другий Бич. З плином століть народна традиція об’єднала ці два слова в одне, і вийшов Дрогобич.
Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слів "другий бік", що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалось на другому боці річечки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов’язують топонім Дрогобич і зі словом "драговина", що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.
Який вік Дрогобича, невідомо. Кажуть про 900, 1000 і більше років, хоча достовірних доказів не подають. Тим часом найдавніша з відомих документальна згадка є у міському акті Львова і датується 6 листопада 1387 року. Не викликає сумнівів, що початок Дрогобичу дали джерела ропи – солоної води, з якої виварюють кухонну сіль, колись дуже дорогу. Саме вона разом із запашною хлібиною-короваєм стала символом щедрості, гостинності українського народу. Їх урочисто вручають дорогим гостям вродливі дівчата у вишитих національних строях, з вінками на голові.
Сіль у Дрогобичі почали виварювати і постачати на внутрішній та європейський ринок понад 1000 років тому. Цим займалися робітники жупи – солеварні… Солевари й заснували найдавнішу дільницю Дрогобича – Зваричі, з якої зародилось місто. Є в Дрогобичі вулиця Жупна. Дев’ять топок білої солі, розташованих на блакитному тлі згори вниз у пропорції 4, 3, 2 складають основу герба і корогви міста…"
Отже, скільки років Дрогобичу? Очевидним є той факт, що Дрогобичу не 700, і не 920, а значно більше років. Наше місто постало значно раніше, ніж обласний центр – Львів. Вірю, що археологи та науковці з інших сфер науки згодом визначать більш достовірнішу дату "народження" рідного міста.
Однак з яких слів походить назва Дрогобич? Колись подейкували, що начебто неподалік міста Дрогобича досі збереглися залишки міста Бич. Проте насправді ніхто досі реально не спромігся переконатися у правдивості цих слів, вказати місце колишнього так званого "Бича" чи його руїни, а отже це – вигаданий чиєюсь уявою міф.
То де ж істина? Схиляюся до твердження дрогобицького дослідника, краєзнавця і наукового працівника заповідника "Нагуєвичі" Ярослава Ольхового. Дрогобич, за його словами походить від слова "драговиння", тобто трясовина. Адже місто збудоване на заболоченій місцевості. Зокрема спостережливі мешканці сучасної вулиці Самбірської у минулому році могли бачити, як під півтораметровою товщею дорожнього полотна ківш бульдозера оголив кам’яну бруківку, або "костку", як це називають поляки. Так, цілком можливо, що саме цією дорогою колись крокував до Дрогобича Іван Франко. А скільки таємниць приховує дрогобицька земля на глибині 2-3 м у радіусі 500 і більше метрів від ратуші!
Отже, хоча в сучасній українській мові слово "драговиння" вийшло з ужитку, варто нагадати, що, як зазначає Роман Пастух у вищезазначеній книзі, Дрогобич заснували предки русинів-українців, які мешкали тут з прадавніх часів… Відповідно й мова тоді була відмінною від сучасної української, що вказує на те, що "Дрогобич" і "драговиння", "драговина" – найімовірніше одного кореня слова.
Переглядів: 30369
|
Звичайно, мою таку інфо залюбки опублікували б деякі друковані ЗМІ. Однак місцева преса за останні 5 років дуже втратила свої позиції на тлі інтернету як паперовий носій інфо, так і як документ, цікавий для загалу. Ну розучилися наші старики тримати удар; втратили інтерес суспільства до газети. Де інтрига? Де подвійна інформація між рядками? Де живе спілкування з читачами? Де яскраві статті? Нічого цього сьогодні в місцевій пресі майже нема. Скучно? От і заходять всі в інтернет. Куди саме? Ну, звичайно, на ДрогІнфо. Адже тут можна як прочитати щось цікаве, так і виставити напоказ свою невихованість та невігластво, і тішитися цим донеможу, правда? 
