Як цього не зрозуміти...

Надрукувати
Роздуми
Написав(ла) Людмила Стражник   
09.01.2011
Будинок Є особливий період у році, коли так хочеться хоч на мить забутися й ніби машиною часу повернутися в ті безлаберні дні, коли можна було мати розкіш жити простіше.

(Натисніть на фото для перегляду)

На знімку будинок у Стебнику. Скільки таких багатоповерхівок-близнюків у великих та малих містах? Фото автора.

Щось коїться з людством. Особливо — на пострадянському просторі. Бо інші народи мають імунітет до ностальгічного споглядання понад три десятиліття поспіль доброї новорічної комедії. Там, за кордонами, не до тортика, який сусідка по-дружньому, ліфтом, везе на новорічну гостину поверхом вище: навіщо вкладати душу в духовку, коли можна без проблем придбати будь-які смаколики? Чи радіти одвічному олів'є та відкоркованій пляшці шампанського... Або ж запросто увірватися з баяном, веселою компанією, переплутавши поверхи. А то й будинки!

До речі, подібна історія трапилася років так із п’ятнадцять тому з моїм рідним братом Ярославом. Він мешкав тоді в дев'ятиповерховому будинку у Стебнику на Львівщині — одному з трьох на проспекті, що відрізняються лише за кольором фасаду. Й от якось напідпитку (що й казати: така прикрість може спіткати кожного) зайшов у під’їзд, піднявся ліфтом на восьмий поверх, зайшов у незаперті двері й розлігся у вітальні на дивані, забувшись за мить блаженним сном. А далі... ну, майже, як у відомому фільмі. На щастя, господиня дому Тетяна Пертак, яка в той час саме поралася на кухні, виявилася кумою нашої з братом молодшої сестри, тож добре знала свого нежданого гостя і разом із чоловіком швидко випровадила його за двері. Щоправда, Ярослав дуже пручався: переконував, що мешкає також у першому під’їзді, в такій же 29-ій квартирі... Ось лише ніяк не хотів вірити, що не розрахував у темноті та під впливом хмільного втратив орієнтацію, пропустивши будинок поруч. З цієї історії вийшли легко й без наслідків, та донині відому кінокомедію з іронією переглядають.

Так-так, скажете, в нинішній круговерті не до романтики, бо ж "захід" так завжди заклопотано жив, навіть на Різдво чи Новий Рік, а ми — лише вчимося, мавпуючи чужі традиції та звички. Одначе, є період у році, коли так хочеться хоч на мить забутися й ніби машиною часу повернутися в ті безлаберні дні, коли можна було мати розкіш жити простіше. Й хоч придумано відтоді океан нових історій, кіносюжетів, а стара "Іронія долі..." щороку знову з’являється на телеекранах як обов'язкова передмова Нового року. Ніби вже й напам’ять знаєш усі репліки героїв комедії, інтонації розмов Наді — Барбари Брильської, Жені — Андрія Мягкова, одначе ловиш себе на тому, як помічаєш щоразу новий нюанс, настрій учасників цієї новорічної казки. Може, тому, що самі вже, як мовив герой Юрія Яковлєва, "не способны на безумие"? І "нам этого не понять?.. Разве может быть запрограммированное счастье?..". Мабуть, підпишемося й під іншими репліками Іполіта: "Ребята... У нас пропал дух авантюризма. Мы перестали лазить к любимым женщинам через форточки. Мы перестали делать великие и большие глупости...". А ще так хочеться знову почути романси на вірші Белли Ахмадуліної, Марини Цвєтаєвої, поезію Олександра Кочеткова "С любимыми не расставайтесь" — про кохання, про те одвічне почуття, яке й тримає нас на цьому світі.

Та мине новорічна ніч, як казав Іполіт, "наступить ранкове похмілля, і все стане знову на свої місця"... Залишиться лише ностальгічний жаль — чи то за молодістю, чи то за тими щирими й добрими стосунками, коли не треба було вічно кудись поспішати, грати чужі ролі, а бути самими собою. До наступного Нового Року...

Переглядів: 2454

Коментарі (9)
 
молодець
IP: 95.215.159.116 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 0+ 0-
 
,,,, 15:34 09 січня 2011 р.
 
Автору___________ МОЛОДЕЦЬ! Підтримую! Як нудно ми живемо! У нас зник дух авантюризму... Лише на Дрогобич Інфо він іноді навідується. ;) 
А взагалі-то в Стебнику ще недавно хлопці залазили до дівок у вікна... гуртожитків Стебницького ліцею. А тепер-но спробуй, залізь. Подумає, що злодій, і замість люб'язно подати ручку прискне газовим балончиком в обличчя. Або ненароком не в потрібне віконечко потрапиш, і отримаєш потужний удар від мачо...а летіти три поверхи донизу нема бажання. І взагалі, дами якісь полохливими стали. Пропонуєш красуні допомогти важку сумку нести, то вона сахається, боїться, і міцніше стискує ручку тяжелезної сумки. Вступаєш місце в автобусі - не хоче сісти, примовляючи у відповідь: "Сидіть, не треба". Лиш коли дамі цілуєш руку, то не висмикує, однак в її очах - подив: навіщо джентельмен цілує мені руку, як в кіно? Хіба це не старомодно? 
А може, це просто наші панночки вже не сприймають того, що такий вияв уваги до них - норма поведінки кожного чоловіка?
IP: 81.23.24.102 | Ukraine
Рейтинг: 7+ 0-
 
Франсуа, 01:25 11 січня 2011 р.
 
Франсуа, браво. Але якби всі чоловіки так себе вели. А в переважній більшості наші жінки наражаються на хамство і не повагу.
IP: 95.215.158.47 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 0+ -1-
 
Любов, 08:23 11 січня 2011 р.
 
Козирна масть
IP: 94.178.129.204 | Ukraine, Kiev
Рейтинг: 0+ 0-
 
Бубнова Дама, 09:15 11 січня 2011 р.
 
Все проходить з роками. :sigh І теперішній молоді наш час буде здаватись безтурботним і романтичним. На те вона й молодість :)
IP: 109.162.106.88 | Ukraine, Kiev
Рейтинг: 1+ 0-
 
мешканець, 15:22 11 січня 2011 р.
 
:grin :grin :grin 
Розкажу вам випадок з уст моєї леді. ;) 
Це був 2000 рік. Місто Львів. Вона вийшла з трамваю і, не поспішаючи, попрямувала на Приміський залізничний вокзал. До відправлення електрички залишилося близько однієї години. Підходить чоловік віком близько 40 років і люб'язно пропонує допомогти нести сумку. Сумка була неважка, вагою 4-5 кг. Спочатку леді чемно відмовлялася, бо не було начебто потреби в такій допомозі, але пан гарно "заговорив зуби", і леді погодилася на непотрібну їй допомогу. "Мало чого, - подумала леді, - все ж таки це - Львів... Чоловіки тут такі чемні, інтелігентні, шляхетні і т.д.." Ось так, не поспішаючи, "прогулянковим" темпом вони удвох підійшли до каси. А ось тут, панове, найцікавіша мить... ;) 
Пан за таку дружню допомогу зажадав 1 гривню. Леді була шокована. А леді, якій теж, як то кажуть, пальця до рота не клади, бо півжиття проторгувала на ринках... оговталася і почала з тим шляхетним паном торгуватися. Адже за таку "дружню" допомогу мова про оплату попередньо не велася. Словом, торги тривали недовго, і зійшлися на 50 копійках. Після цього леді з підозрою ставиться до пропозицій "піднести сумочку", які поступають від всіх представників чоловічої статі. 
Це - реальна історія, що відбулася насправді. :grin
IP: 81.23.24.105 | Ukraine
Рейтинг: 0+ 0-
 
Франсуа, 20:07 11 січня 2011 р.
 
Нічого не вдієш - такі часи :? За що "боролися", те і маємо :sigh
IP: 109.162.106.88 | Ukraine, Kiev
Рейтинг: 0+ 0-
 
мешканець, 20:27 11 січня 2011 р.
 
Думаю, що дух авантюризму живе і процвітає, просто не в такій формі, як би хотілося. Авантюризм процвітає у моральній вседозволеності, безсовісному хабарництві, їзді "без правил" на дорогах, у непомірному пияцтві і повному нехтуванні правилами безпеки (усюди). :sigh :cry
IP: 74.216.84.12 | Canada, Dugald
Рейтинг: 0+ 0-
 
Mila, 05:38 12 січня 2011 р.
 
Ситуація з леді в даний час і дійсно склалась загадкова, я не беру до уваги ситуацію із пропозицією допомогти піднести важку сумку, в наш час тяжко довіряти людям, можна і без цієї сумки залишитись, більше вражає реакція чарівних панянок на більш буденні речі, такі як поступитись місцем, уступити дорогу, відкрити двері, висловити комплімент, одразу відчувається насторога і недовіра в очах :) Хоча напевно і частка нашого внеску в це присутня.
IP: 82.193.98.187 | Ukraine, Kiev
Рейтинг: 0+ 0-
 
Юрій, 21:22 22 лютого 2011 р.
Додати коментар
Ім’я:
E-mail:
Коментар:

 
© 2008-2017 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3455 днів)