Де шукати Атлантиду в Україні?

Надрукувати
Роздуми
Написав(ла) Олег Стецюк   
04.07.2011
Дрогобич"Атлантида", саме так ностальгічно прозвав Анджей Хцюк своє місто Дрогобич, і свою книгу про нього. А чому так? Війна примусила тікати-іти в інші світи. І не тільки він, а інші - були атлантами, що покинули рідну землю в епохальний час ХХ ст. Але ця земля, це місто, глибоко вкорінилися в серці та в їх пам'яті!

(натисніть на фото для перегляду, всього 23 фото)

Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6, фото 7, фото 8, фото 9, фото 10, фото 11, фото 12, фото 13, фото 14, фото 15, фото 16, фото 17, фото 18, фото 19, фото 20, фото 21, фото 22, фото 23.

Дрогобич є і залишається містом, яке кохали і яке дозволяє кохати. Дрогобич -- це місто смиренного життя, місто -- чотирьох магнолій, 5-ти дерев'яних храмів; місто трьох культур, 2-х оцтових дерев, край каштанів та доріг про які колись складуть легенди.

За ностальгічним портретом розглядаємо сум за минулим та опис цього минулого, що так бажано та казково (навіть зідеалізовано) описують колишні жителі чи бувальці Дрогобича, які не порвали зв’язку з містом на протязі десятиліть і його відчувають й надалі, яскраво переповідаючи про своє рідне місто у лещатах гірської краси.

Таких повідачів є і було чимало, у зв’язку з різними життєвими обставинами, що "виривали" і розпорошувало мешканців до Канади, США, Ізраїлю, Польщі, Австралії, Німеччини тощо. І там де осіли дрогобичани, і байдуже яке в них походження: українське, польське, єврейське, німецьке. Головне, що вони пам’ятають цей край. І описуючи ностальгічно відтворюють всю цю атмосферу в якій колись жили.


Ігор Чмола [1] США

"Тут мушу просити у яворівців вибачення. Хоч уроджений в Яворові, шестилітнім хлопчиною перенісся я до Дрогобича. У Дрогобичі пройшли найкращі роки мого життя, тут оформився мій світогляд, то ж не дивуйтесь, що це місто для мене найкраще в світі, а наше Підгір’я – найчарівніша закутина земної кулі[2]…"


Степан Гавриш США

"Це вже 47-й рік, як ми масово покинули наші рідні сторони – чарівну й незабутню Дрогобиччину. Мандруючи по Божому світі, ми бачили чимало чужих країв, міст і сіл, але не знайшли ні однієї місцевості, що нагадувала б наш Дрогобич чи Борислав, Трускавець, Стебник, Меденичі, або Нагуєвичі – місце народження Івана Франка. Ми бачили високі і грізні Альпи й могутні ріки, але наше серце рвалося й досі рветься на ясні зорі дрогобицького Підгір’я та Карпат, на "тихі води" Тисьменниці, Бистриці й Стрия. Так, ми ніколи не забудемо української землі Дрогобиччини, бо там залишили ми свої дитячі та юнацькі роки. І хоч, живучи розсіяно в країнах нашого поселення, здається, помало забуваємо про нашу Дрогобиччину, та в цей час, як колись, бодай на короткий час ще раз поглянути на свої рідні простори.[3]"


Анджей Хцюк (1920-78) польський письменник, Австралія

"…Мого Дрогобича вже немає, він живе ….у спогадах …

…У Дрогобичі влітку завжди було повно куряви на дорозі – пороху, говорилося в Галичині. Асфальт і бруківка лежали лише на кількох важливих вулицях. Усі мешканці – це майже належало до ритуалу – посміювалися з маґістрату, що поливає вулиці водою хіба перед дощем. Якщо у місто виїжджали пузаті сикавки, запряжені кіньми, це вважалося за непомильну ознаку наближення дощу….
" [4]


Джордж Оскар Лі (1924 р.н.) письменник, США

"Був, власне ще залишаюся дрогобичанином, що хворіє на дуже рідкісну хворобу, яку "пан доктор" Беньо Льоффестьєль з Хайфи окреслив як "nostalgia acuta drohobyciensis". Власне ця ностальгія за ним, родинним містом спонукала мене до відвідання його після часу ІІ Світової Війни.

Дрогобич, місто мого дитинства, залишився мені в пам’яті як місце, що близьке тільки до раю і так теж його описував моїм дітям і дітям моїх рідних…про прекрасність міста, про ратушу, про каштанові дерева при вулиці Міцкевича, про мою завжди "Білу" школу, "Червону" школу, школу св.. Ядвіги, про Малий Ринок, де мої батьки мали крамницю…
" [5]


Степан Витвицький США (2-й Президент УНР в екзилі)

"…Моє знайомство з Дрогобичем почалося ще до першої світової війни. Я приїхав туди в 1910 році зі Львова та став працювати як адвокатський конципієнт у канцелярії відомого тоді адвоката й громадянина д-ра Ярослава Олесницького.

Були це часи, коли українська національна свідомість тільки що почала прозябати в народніх масах. І в цьому відношенні Дрогобиччина, хоч і славиться як вужча батьківщина Івана Франка, не була винятком. Освідомлена праця невеликої горстки української інтелігенції в місті, опанованому здебільша чужим елементом, натрапляла на різні труднощі. я пригадую з того часу в Дрогобичі таких громадських діячів, як гімназійний учитель д-р Володимир Бірчак, д-р Ярослав Олесницький, о. Василь Кункевич, о. Полієвкт Кміт, суддя Дроздовський. По селах трудилися серед народу наші вчителі й священики. Їхня праця, хоч здавалася непомітною, залишала тривкий слід.

Воєнні події заставили мене виїхати з Дрогобича. Військова служба, праця в головному бюро Української Національної Ради і опісля довгий час праця на різних становищах в уряді З.У.Н.Р. в краю і заграницею, дозволили мені тільки інколи відвідувати це місто.

Я вернувся до Дрогобича щойно в 1924 році
" [6]


Д-р Віктор Пацлавський

"Щоби зрозуміти умовини, серед яких розгортався душевний настрій дрогобицького населення та його соціальна свідомість, мусило пригадати собі, що бориславський басейн, як центр нафтово-воскової і сірчаної промисловостей, Дрогобич як осідок рафінерійного промислу, були перед першою світовою війною "Галицькою Каліфорнією", повною динамізму та швидкого розросту господарського життя, яке змалював Іван Франко…

Мій осуд був би несправедливий, коли б я промовчав факт, що не було, мабуть, за винятком Львова, другого міста й повіту, де панував би більший патріотизм та готовність до всяких жертв для України, не було більш безкомпромісових бійців за національні ідеї, як у Дрогобичі та його окрузі
" [7]…


Михайло Німців Австралія (Сідней)

…Дрогобич — місто мойого дитинства й ранньої молодости! Як чотирилітня дитина я туди приїхав. Там ходив до народної школи і до гімназії, там переживав багато гарних, незабутніх хвиль. Коли покінчив гімназію, довелося покидати це дороге мені місто, бо мойого батька, Івана Німцева, що був професором Дрогобицької гімназії, за його діяльність в часи Листопадового Чину перекинено з Дрогобича на інше місце. По роках лише двічі я відвідав Дрогобич. Раз з дружиною по переїзді до Трускавця, другий раз з прогулянкою учнів тернопільської української гімназії. Зі зворушенням оглядав тоді місця, де колись бігав, як малий хлопець, де, як учень гімназії, з товаришами грав "кічки", де совгався на совганці Петрички, де зимою на Гірці[8] гнався на саночках. Оглядав школи, де вчився, церкви, де молився і співав на хорах. Зі здивованням відкрив той свій підпис на церкві свв.. Юра, а дальше чудові околи Дрогобича, місця колишніх моїх мандрів з пластунами, Залісся, Волянку, Борислав, Мразницю, Старий Кропивник. Мої спогади з Дрогобича лучаться лише з юними днями мойого життя….

Проминули роки від часу, як залишив я Дрогобич, та думками не раз туди лину. Не раз згадую своїх друзів, з котрими провів не одну гарну хвилину…Дрогобич на все залишився дорогий мені, прекрасним, незабутнім моїм містом." [9]


Андрій Даріян Сольчаник США

І знову думаємо про Дрогобич…

Барвиста уява розстелює розлогий килим спогадів. Серед шорсткого гамору модерного життя не перестають бурхливо переливатись голубі думки про рідний Дрогобич. Шовковою ниткою, що снується безконечно від Великого Ісходу в 1944 р. через сірі табори, аж до нових місць нашого поселення, журливо пробігають спогади та мрійлива туга. Невидима сполука не перерветься аж до смерти: вона всіх нас, дрогобичан, об’єднує, бо проходить від одного центру – нашого дорогого міста.

Ця нитка, покрита сьогодні вже пилом років, привабливо водить нас по незабутніх місцях нашої молодости. В кожного з нас, жителів Дрогобиччини, заховалася в серці своя питома Дрогобиччина, бо кожний із нас ішов своїм, іншим від другого, життєвим шляхом. Із замряченої далі виринають безжурні моменти дитячих літ, погідні роки науки в народній школі і гімназійні та студентські часи. Пригадується життя під суворою польською, гнітючою совєтською та жорстокою німецькою окупаціями…

Кожен окремий кадр є невід’ємною частиною дорогої цілости, що творять різнобарвний фільм, якому на ім’я "Молодість у рідному Дрогобичі".[10]


Роман Веселий Австралія

Дрогобич – прекрасне місто нашого Підгір’я, це один з найбільших промислових і копальняних осередків Галичини.

Вигнаний з рідної землі, мій друже! Тебе доля прогнала з рідної хати далеко в чужину йти шляхом емігранта. Але кожного дня, ходячи чужими дорогами, оглядаєшся назад, бачиш наші міста Дрогобич, Борислав, Східницю, Трускавець. Линеш думками до Урича і аж до тітки гори Параски твої думки линуть і зупиняються аж на верхів’ях славної Маківки.

І саме тоді твоє стомлене серце набирається якоїсь дивної сили, душа сповняється споминами про минуле, і мрія-спогад стає піснею минулого щастя.

Дрогобич – місто невеличке! Колись перед війною мало лише понад 30, 000 населення" [11].


Василь Манько

У час другої світової війни люди часто міняли місця побуту, по волі і неволі. І мене доля перекинула на деякий час на терен Дрогобича.[..]

Перша моя зустріч із Дрогобичем не була приємна, бо під штиками НКВД запроторили мене у тюрму, яка положена у центрі міста при суді на вулиці Стрийській.[..]

Коли вдруге, як вільній людині, мені довелося бути в Дрогобичі, тоді щойно я почав йому приглядатися, як і де положене, чим замітне і цікаве.

Це місто із дуже давньою міщанською традицією. Розміщене, немов великий павук. Середмістя — та довгі відноги передмість, які тягнуться кілометрами, а все це разом — це місто Дрогобич. [..]

Кожне передмістя має свою окрему церкву, всіх церков – сім. Одна від одної краща і цінніша своєю давниною і мистецтвом. Коли я оглядав їх, то мав вражіння, що оглядаю музей. Якби якийсь нарід мав таку церкву, як св.. Юр у Дрогобичі, то певно це було б місце прощі тисяч людей кожного року. А вона, ця церковця, стоїть собі така тихенька, немов вросла в землю під тягарем копул, здавалося б забута на свойому горбочку вже сотки літ. Коли наближатися до неї, то мимоволі стишуєте голос, бо здається, що голосною мовою сполошите духа давнини і весь чар пропаде. Не дивно, що дрогобичани такі горді на своє рідне місто. Кожний з них виріс під впливом духа – чарівника котроїсь із тих прекрасних старих церков.[12] [..]

Місто гідне своєї історії, але інколи влада і ми – не гідні свого міста. Місто завдяки таким дрогобичанам (й нам) завдячує існуванням в часі та в майбутті. І байдуже ким вони були: українцями, поляками чи євреями. Головне – вони любили це місто таким хаотичним, таким сірим, засмальцьованим у своїй натурі та прекрасним у їхній пам’яті.

Атлантидою є кожне місто України та Світу, яке покинули його жителі - атланти, і до якого вертаються в спогадах, в снах, в мріях про повернення...

Отже, багато людей битих долею, розпорошених по світу шукають, бережуть зв'язок з Дрогобичем, їх таврували зрадниками чи вражими посіпаками незалежності, але це були безсумнівно люди, наші чесні, безневинні із своєю тугою за домівкою та із вірою на повернення у своє вільне королівське місто. Це люди – "Semper fidelis".

________________________________________

[1] Син Івана Чмоли, сина гімназіального вчиталя в Дрогобичі, співорганізатор українського "Пласту"

[2] Чмола І. Спомин про моїх родичів//Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Дрогобич: Відродження, 1997. – С.256.

[3] До всіх уродженців і мешканців колишнього дрогобицького повіту//Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Дрогобич: Відродження, 1997. – С. 707.

[4]Хцюк А. Хаїмик//Ї. – Ч. 58. – 2009//http://www.ji.lviv.ua/n58texts/chciuk2.htmт

[5]George Oscar Lee Nostalgia, Drohobycz, Schulz i ja//http://wort.free.ngo.pl/menu_09_06.html

[6] Витвицький С. Листок у книгу Дрогобицької землі//Дрогобиччина земля Івана Франка . – Нью-Йорк;Париж;Сидней; Торонто. – С.9-10.

[7] Пацлавськимй В. Перший листопад у Дрогобичі і бориславський фронт//Дрогобиччина – земля Івана франка. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто. – С.68-69.

[8] горбисте підвищення на вул. Трускавецькій, неподалік в’язницы "Бригідки", при їзді з нарямку Трускавця.

[9] Німців М. Образки з Дрогобича//Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто. – С. 739-746.

[10] Сольчаник А. Дрогобич – колиска моєї молодости//Дрогобиччина – земля Івана Франка – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто. – 1973. – С. 779-781.

[11] Веселий Р. Землякам! (Голос з Австралії)// Дрогобиччина – земля Івана Франка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто. – 1973. – С.782-784.

[12] Манько В. мій спогад про Дрогобич //Дрогобиччина – земля Івана Франка. – 1973. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто. — С. 784-787.

Переглядів: 3945

Коментарі (18)
 
Гарна стаття. Додає гарного кавового настрою і гордості за Дрогобич, його історію, архітектуру, талановитих постатей. ;) Взагалі приємно переглядати фотогалерею Дрогобича, світлини статей про історію міста та життя молоді. Автору - найкращі вітання! :)
IP: 95.215.158.191 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 3+ -1-
 
Франсуа, 12:59 04 липня 2011 р.
 
Матеріал дійсно гарний, - та чи не бісер це перед...?
IP: 94.178.142.170 | Ukraine, Chortkiv
Рейтинг: 0+ -5-
 
Олександр, 13:23 04 липня 2011 р.
 
Сумно читати подібне. Маячня, автор не знає, що таке Атлантида та атланти. А Хцюка цитує за уривком з журналу, мабуть не читав книги повністю. Подібне тільки олександрам та нефранцузам франсуа подобатися може.
IP: 178.212.99.44 | Ukraine
Рейтинг: 1+ -6-
 
Василь Петрович, 15:36 04 липня 2011 р.
 
Олександр, дійсно - стаття хороша, але в мене перед очима чомусь така картина: п'яне бидло, яке б'є себе в груди і горланить, заплітаючись, з випученими бичими очима - "Дрогобич круто! Маскалів на гілляку! Комунякам смерть! Слава Україні! " 
 
Добре, що попередники залишили чим пишатись, але я щось не бачу що залишиться після мого покоління, чого варто пишатись.
IP: 178.212.98.19 | Ukraine
Рейтинг: 2+ -1-
 
maxt_t, 15:48 04 липня 2011 р.
 
Василь Петрович - я завжди вважав, що ім'я Василь - це діагноз. З моїх сучасників в зворотньому мене переконала тільки одна людина. Ви намагаєтесь зруйнувати це хитке переконання.
IP: 178.212.98.19 | Ukraine
Рейтинг: 3+ -1-
 
maxt_t, 15:52 04 липня 2011 р.
 
Дякую, було дуже цікаво прочитати..і навіть, якщо це і уривок з журналу, газети чи сайту.А ВасиляМ Петровичам, якщо не подобається нефранцузький франсуа, те що пишуть, цю проблему легко вирішити просто- НЕ ЧИТАЙТЕ, НЕ ЗАХОДьТЕ НА САЙТ, НЕ ПАСКУДьТЕ
IP: 94.168.125.165 | Netherlands
Рейтинг: 9+ 0-
 
, 16:00 04 липня 2011 р.
 
www - Василь Петрович прочитав статтю й висловив свою думку. 
 
Ми разом з вами прочитали статтю, й не погодились з думкою Василя Петровича. 
 
Кожен з нас здійснив своє право на думку. 
 
"НЕ ЧИТАЙТЕ, НЕ ЗАХОДьТЕ НА САЙТ, НЕ ПАСКУДьТЕ" - погоджусь тільки з останнім дієсловом.
IP: 178.212.98.19 | Ukraine
Рейтинг: 0+ -1-
 
maxt_t, 16:50 04 липня 2011 р.
 
, , Кожен з нас здійснив своє право на думку, , абсолютно згідна з вами, але в коментарі Василя Петровича я особисто не побачила жодної думки, тільки спроба очорнити..Не права? Перепрошую.
IP: 94.168.125.165 | Netherlands
Рейтинг: 2+ 0-
 
, 18:39 04 липня 2011 р.
 
www____________________ Василів петровичів на сайті небагато, але їх основним бажанням є власне очорнити все те добре, що висвітлює сайт. Зло бере, що сайт (чи хтось з молодих) досягає успіху і не зупиняється на досягнутому. А ще не терплять, як бачу, що тут пишуть українською. :grin Хочуть, щоб Франсуа писав виключно французькою. Або чому він - нефранцуз по крові? :grin Чому чорношкіра Габріелла Масанга говорить українською? Чому Леонід Гольберг говорить українською (хоча вільно володіє російською, французькою тощо)? Чому Адам Авжецький знає українську (хоча здебільшого спілкується польською)? Чому... Ну, суто для В.П. можу окремо й французькою, але якщо писатимуть коментарі ще й китайці рідною мовою, то що далі буде? Мені здається, що Василь Петрович взагалі не "в'їхав" в тему, про що йдеться і до чого тут метафора "Атлантида". 
З повагою до Їх мудрості Василя Петровича,  
;)
IP: 178.212.99.194 | Ukraine
Рейтинг: 3+ 0-
 
Франсуа, 22:53 04 липня 2011 р.
 
*** 
 
Оффтоп. Припиняйте "гадити" по темам.
IP: 95.215.157.133 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 0+ 0-
 
Василь Петрович, 05:29 05 липня 2011 р.
 
до речі Атланти це дійсно не жителі Атлантиди )))) Петрович правий
IP: 95.215.159.11 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 0+ -3-
 
еее, 13:03 07 липня 2011 р.
 
Люди! Та атланти - це метафора. В сенсі - той хто покинув свю вітчизну через страшну катастрофу. Автор все добре написав. навіть скоріш подав свідчення дрогобичан. це ностальгія. на жаль наше місто засіялось людьми далекими від тутешнього життя. далекими від відчуття міста. місту бракує якраз дрогобичан що місто піднімають і його авторитет а не скандали та бруд.
IP: 91.124.102.137 | Ukraine
Рейтинг: 2+ 0-
 
, 19:21 08 липня 2011 р.
 
Дякую Вам Франсуа! саме ці люди і дехто з нас творить гуманітарну ауру міста. Цю тезу зрозуміє той, хто читав Ліну Костенко "Гуманітарна аура нації або дефект головного дзекала". Хто не читав то почитайте. це Вам відкриє очі на реальість.
IP: 91.124.102.137 | Ukraine
Рейтинг: 2+ 0-
 
, 19:28 08 липня 2011 р.
 
п.Василю. Я читав Хцюка повністю в оригіналі (зокрема сподобалась - "Земля місяцева. Друга оповідь про Велике Князівство Балаку"). до відома то скоро вийде український її переклад. Що дозволить пізнати і знайти тогочасну атмосферу міста на його сторінках.
IP: 91.124.102.137 | Ukraine
Рейтинг: 1+ 0-
 
, 19:32 08 липня 2011 р.
 
maxt_t, я з вами погоджуюся. Місту залишили велику спадщину українці поляки та євреї. Але чому ми вміємо це знищити. і навіть те що вистояло часи війни та окупації. чому ми намагаємося стерти з лиця нашої землі когось. Дрогобич багатокультурний - це те місто що знищили і почасти ми. Мене злість бере коли на Ринку магазини мають пластикові вікна чи двері а колишні ті вікна і двері просто викинув. Тому лячно чекати майбутнього. і надіюсь наші внуки зрозуміють чи ні - де ділося минуле і на чому нам стояти?
IP: 91.124.102.137 | Ukraine
Рейтинг: 0+ 0-
 
, 19:37 08 липня 2011 р.
 
70% дрогобичан - рагулі. А рагуль і в Африці рагуль! Не хоче він сприймати міську культуру і цим ще й пишається. Пройде ще багато поколінь, поки рагуль змінить свій мінталитет. Тоді Дрогобич, можливо, перестане бути селом.
IP: 109.162.63.137 | Ukraine, Dnepropetrovsk
Рейтинг: 3+ 0-
 
Левко, 09:18 10 липня 2011 р.
 
"Атлантиду" Хцюка можна придбати у книгарні "Час читати" навпроти Ратуші
IP: 188.230.60.27 | Ukraine, Drohobych
Рейтинг: 0+ 0-
 
, 12:47 29 вересня 2011 р.
 
Стецюк читає по-польськи? Та він і української не знає
IP: 176.104.187.27 | Ukraine, Lviv
Рейтинг: 0+ -1-
 
Дивина, 20:10 18 лютого 2013 р.
Додати коментар
Ім’я:
E-mail:
Коментар:

 
© 2008-2017 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3487 днів)