 Стебничанин Сергій Розора відомий своєю підприємницькою і меценатською діяльністю. Він не йде у владу, по-філософськи ставиться до життя. Намагається кожну мрію втілити в життя, реально розраховуючи власні сили. А ще він хоче поставити пам’ятник Бджолі.
- Сергію, почув від людей, що Ви працюєте зараз над створенням соціальної мережі так званого Клубу щасливих людей. Що це таке і з чим його їдять?
- Я підприємець, втілюю в життя саме цю ідею. Мій готель у Трускавці (зараз ним опікується дружина) називається "рH". З одного боку, це розшифровується як концентрація вуглеводню. А в своєї малої я на футболці побачив ці ж букви, що розшифровувалось як щасливі люди (англійською hаppy pеоple), а це були хіпі, перші щасливі люди. Свій протест вони висловлювали тим, що носили довге волосся, мали порвані штани, трошки травичку курили.
- Але в нас зараз більшість людей - бідні. Хіба можуть бідні люди бути щасливими?
- Ні, багаті теж плачуть, бо влада нині помінялась, треба шапку вивертати з однієї сторони на другу, як у тому фільмі - "красные пришли - грабят, белые пришли - тоже грабят". Воно виходить так, що людина завжди може бути щасливою, якщо вона отримує задоволення від того, що робить. А багаті ще більш підневільні, ніж бідні.
- Хто буде входити до цього Клубу щасливих людей?
- Знаєте, як два куми зарізали бика і їдять свіжину. Один пропонує випити за здоров’я, а другий каже: "Он бик був здоровий, а щастя не мав". Щастя - це широке поняття. Людина повинна жити в гармонії - насамперед з собою, з суспільством. Вона має розуміти ті процеси, які відбуваються, й розуміти своє призначення в житті. Тим більше, що людина прийшла не наслідити, а залишити свій слід на землі.
- Ідея встановлення пам’ятника Бджолі теж вписується в концепцію Клубу щасливих людей? І чому пам’ятник саме Бджолі?
- Так, пам’ятник Бджолі вписується в цю ідею. Бджола - найбільша трудівниця. Якби людське суспільство брало приклад з бджолиної сім’ї, то результати були би солодкі. А наразі за двадцять років незалежної України пожинаємо гіркі результати: алкоголізм, наркоманія, всі інші різні негаразди. Наші люди повиїжджали за кордон, ми не бачимо нормального життя в своїй країні. Залежність наша зберігається. Якщо раніше ми були залежні від Комуністичної партії, то тепер від того, хто торгує газом.
- Чи будуть в Клубі щасливих людей стебничани?
- Звичайно. Насамперед це ті стебничани, які займаються тим, що їм подобається, які отримують задоволення від своєї праці. Не обов’язково щоб це була матеріальна винагорода, хоча й це, звичайно, важливо. Головне, щоб було моральне задоволення. Людина не для себе працює, а заради того, щоби підняти рейтинг міста. Так що стебничани мають право на щастя.
- Чи помітили Ви як стебничанин якісь зміни в житті у зв’язку з приходом нової влади?
- Змін не помітив. А міняти щось треба. Чим далі, ситуація буде загострюватись. Зараз закладається фундамент майбутніх техногенних катастроф. А приватним власникам не хочеться розлучатися з коштами, аби кардинально поміняти стан справ. Ось і маємо, що ніби в бідній Україні олігархи скуповують великі промислові гіганти й банки по всьому світу. Гроші пішли в інше русло, і ці люди не зацікавлені працювати на Україну.
- Ви вклали гроші в різні фірми в Бориславі, Трускавці, Дрогобичі. А чому не в Стебнику?
- Говорити, що я вклав гроші в різні фірми - це ще заголосно. Щоб вони стали нормальними підприємствами, треба час і великі гроші. Але ті люди, які в мене працюють, є якраз стебницькими підприємцями. І вони зареєстровані в Стебнику, тобто всі податки йдуть в наше місто. Зараз щоби бути конкурентним на ринку, треба мати якщо не сировину, то технології. Буду запускати продукти бджільництва. Створю музей бджільництва і народних ремесел. Раніше люди їздили з сіл до міста на роботу. Тепер в місті такої роботи вже немає. А бджільництво дає людям можливість якось себе утримувати, не залежачи ні від кого, хіба що від погоди. Але для цього ми намагаємося підняти фаховий рівень наших бджолярів, щоби вони могли отримувати кращі результати, щоби їхня робота була більш прибутковою. Зараз ми завезли відповідні матеріали, щоби жінки могли робити домотканий одяг. Чоловіки мають роботу - треба дати роботу і жінкам. Треба підтримувати наші народні традиції. Наші люди робили це завжди в лихі часи. Це не давало їм деградувати. Вони виживали фізично, заробляючи на прожиття. Дамо роботу інвалідам, пропонуючи їм посильне заняття. Для інвалідів також передбачено опанування професії сімейного психолога, соціального психоаналітика. Вони зможуть по Інтернету надавати свої послуги й заодно розв’язувати свої матеріальні проблеми. Наших дітей багато вчать по школах-університетах, а часто буває нульова віддача, і людина працює в іншій сфері. І якщо здорова людина може мобільно змінювати місце роботи, то інвалідові це зробити важче. Тому потрібна прив’язка до Інтернету. В нас влада шукає найлегші шляхи: що можна продати і перепродати. А потім казати, що, мовляв, в державі важка ситуація. Влада просто не вміє правильно господарювати.
Переглядів: 5150
|
