Богдан Звір і Роман Курчик "тушками" себе не вважають |
Інтерв’ю | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Написав(ла) Анатолій Власюк, tustan.info | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
31.10.2011 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
На минулій сесії Дрогобицької міської ради було прийняте рішення про приватизацію шляхом конкурсу об’єктів комунальної власності "Тустань", "Хвиля" і "Берізка". Вирішальну роль у цьому відіграли депутати Богдан Звір і Роман Курчик. Їх назвали "номером 26 і 27" (бо для прийняття рішення потрібно 26 голосів, і підняття рук саме цими народними обранцями схилило шальки терезів на користь приватизації). А ще до них прилипло образливе слово "тушки". Мабуть, аналогії з Верховною Радою України тут нема, бо з фракції до фракції вони не бігали, але слово, як кажуть, не горобець: якщо вилетіло, то вже не впіймаєш.
У п’ятницю, 28 жовтня, має розпочати свою роботу чергова сесія Дрогобицької міської ради. На ній будуть розглянуті нові питання, але, мабуть, депутатам доведеться повернутися до попередніх рішень. Взагалі-то порядок розгляду питання щодо приватизації вищеназваних об’єктів комунальної власності викликає великі сумніви, оскільки, на нашу думку, була порушена низка статей закону про місцеве самоврядування, а тому мав би бути протест прокурора, хоча з нинішніми кадровими перестановками в прокуратурі його може й не бути. Оскільки наша газета сповідує принцип свободи слова, то надаємо можливість без коментарів висловити свою думку депутатам Богданові Звіру та Романові Курчику. Принагідно зазначимо, що своє ставлення до розв’язання цих проблем мають й інші депутати міської ради, інтерв’ю з якими буде опубліковане в наступних номерах "Тустані". "За чотири каденції я, крім втрат, нічого не придбав" - Пане Богдане, на останній сесії, хоча й не було вказано, але всі зрозуміли, що Вас і Романа Курчика назвали "тушкою". Чи справді Ви є "тушка", чи таким себе не вважаєте? - Скажу відверто, мені було не зовсім приємно слухати такі речі. Якщо розібратися, то "тушка" в мене асоціюється з негативними явищами. Це такі жирні пихаті особистості, які під час своєї каденції при владі за рахунок громади приватизували чи скупили об’єкти комунального майна. Коли я прочитав вашу газету, де про мене було сказано, що я "тушка", то був шокований цим, адже за чотири каденції я, крім втрат, нічого не придбав. За першої каденції був на зборах мешканців вулиці Сагайдачного, де вирішувалися важливі для них земельні питання, а я загубив маму, яка потрапила до реанімації. За каденції Михайла Лужецького мені знищили дитину - тільки тому, що я як депутат мав власну думку, а коли тиснули на дитину, хотіли тиснути на мене. За каденції Миколи Гука мене зробили його великим родичем, хоча насправді це не так. Мабуть, це була певна гра, відповідна кадрова політика. А сьогодні мене називають "тушкою" лише за те, що я маю певну позицію. Сьогодні мене совість не мучить, що я проголосував саме так. Я вважаю, що вчинив правильно, бо розумію, що могло би статись, якби ми просто дали дозвіл на приватизацію цих об’єктів, але не визначили спосіб приватизації. Всі ці приватизаційні справи розглядав би суд, все би зійшло нанівець, і той об’єкт був би придбаний за безцінь. - Пане Романе, а Ви чому голосували на сесії за приватизацію цих об’єктів шляхом конкурсу? Склалося враження, що на попередніх пленарних засіданнях у Вас була протилежна точка зору і Ви були проти приватизації. - За минулої каденції, коли я теж був депутатом, переважно всі об’єкти малої приватизації продавалися методом викупу. Хочу сказати, що для міського бюджету це невигідний метод продажу власності. Він дозволяє залучити до бюджету найменше коштів з усіх трьох методів, які дозволені законом: викуп, аукціон і конкурс. Уже залишиться в історії, хто як купував і за скільки. Найбільша ціна, за яку були продані об’єкти, складала 350 доларів за квадратний метр. В основному ж було 300 доларів за квадратний метр. На сьогоднішній день ми виставили на продаж методом конкурсу два об’єкти - "Пельменну" і "Надію". Конкурсна комісія вибрала оцінщиків, і на останній сесії затверджена оцінка, яка показала, що ціна може бути набагато вищою. Так, по "Пельменній" оцінка була затверджена 1100 доларів за квадратний метр, а по кафе "Надія" - більше 700 доларів. На мою думку, можливо, ця оцінка є трохи завищеною. Але принаймні ми не маємо жодного стороннього впливу на експерта, який робив оцінку. Він реально поставив те, що воно може коштувати. Чи принесе воно результат, побачимо. Я вважаю, що конкурс є найоптимальнішим методом продажу об’єктів, коли відсутні підкилимні ігри. "Маємо стільки нерозв’язаних проблем, що є куди вкладати кошти" - Пане Богдане, а якщо конкурс не відбудеться, не знайдеться, як кажуть, претендентів на ці об’єкти з високими цінами? Що далі? - Що стосується шляху приватизації того чи іншого об’єкту, то це виключна компетенція власника майна, тобто це питання вирішується на сесії міської ради. Я погоджуюсь з паном Романом, що конкурс - один з найкращих елементів продажу, бо тут влада встановлює правила гри. Коли я кажу про владу, то маю на увазі не лише міського голову, його заступників чи членів команди, а й депутатський корпус. Отже, ми встановлюємо правила гри, затверджуємо на сесії оцінку. Я, до речі, сиджу собі й думаю: а якби ми не затвердили експертну оцінку? Тоді би нас звинуватили в тому, що ми маємо якийсь інтерес, так? Коли влада задекларувала, що це нормальна ціна і що є певні покупці, які куплять ці об’єкти, я не вбачаю в цьому нічого поганого і думаю, що це нормально. Тим паче, що на початку своєї каденції влада офіційно задекларувала, що приватизація в Дрогобичі буде проходити по-новому. Це офіційно заявив з трибуни перший заступник міського голови Олександр Коростельов, і, якщо чесно, це мені імпонує, бо я прекрасно розумію, що пора вже жити за новими мірками. Не можна вже сьогодні все продавати за безцінь, бо ми звикли так робити. Ми завжди кажемо, що продаємо об’єкти трудовому колективу. Але практика показує, що не завжди трудовий колектив отримує ці об’єкти. Завжди знаходяться особи, які проплачують судові позови чи офіційно платять гроші, коли справа доходить до викупу. Але власником стає не колектив, а зовсім інші люди. Сьогодні нам байдуже, хто буде власником, тому що є правила гри, засідала конкурсна комісія, розписані умови - і щодо погашення заборгованості із зарплати, і щодо збереження робочих місць, і щодо благоустрою, ремонту й таке інше. Тобто йде нормальна гра. Побачимо. Час усе розставить на свої місця. Якщо ж конкурс не відбудеться, тоді офіційно на сесії це питання знову внесуть до порядку денного, і знову ж сесія вирішуватиме, що далі робити з цим об’єктом. Я вважаю, що на аукціоні сьогодні не можна продавати такі об’єкти, тому що тоді нам диктують правила гри зовсім інші люди. Їм байдуже до нашого бюджету, вони до нього не причетні, вони приїжджають для того, щоби вдарити молотком і заробити свої гроші. Якщо конкурс не відбувся - ми на сесії далі думаємо, що робити. Не відбувся аукціон - мінус десять відсотків, і нова ціна. Так можна на аукціоні бавитись до того часу, поки ціна буде влаштовувати тих людей. - Пане Романе, скажімо, продадуть ці об’єкти за прийнятною ціною для міста, і за високою ціною, коли такого ще не було. Але на сесії міської ради заступник міського голови Андрій Янів заявив, що виручені кошти підуть на дороги. Якщо так станеться, то не матимемо ні грошей, ні доріг, бо ж знаємо нинішню якість робіт, відкоти й таке інше. На Вашу думку, куди би мали піти гроші, виручені від приватизації об’єктів комунальної власності? І яка приблизно сума, по-Вашому, мала би бути виручена? - Звичайно, Андрій Янів має певне коло обов’язків, ремонт доріг входить до його компетенції, так що він про це говорив. Хоча і для нас, громадян, в тім числі й тих, хто їздить на автомобілях, дороги теж важливі. Вони важливі й для гостей Дрогобича, які приїжджають до нас. Інше питання, щоби ті гроші, які виділяються на дороги, були належним чином використані і щоби в процентовках була вказана відповідна сума. Але ми знаємо, що частина грошей "втікає". І таке є не лише в Дрогобичі, а й у державі. Тому президент і наголошує на боротьбі з корупцією, і закони приймають, але великих зрушень поки що немає. Зараз ми маємо державні кошти на дороги, пов’язані з Євро-2012. Нам пощастило, і можемо відремонтувати, скажімо, Стрийську вулицю чи Трускавецьку. Але впливу на процес ремонту доріг ми не маємо. Фірма освоює ті кошти - і все. Це все відбувається централізовано. Ті ж кошти, які ми заробляємо, ми би мали контролювати, і певні посадові особи мали би за це відповідати. Ось це і є завданням нашого депутатського корпусу. Звичайно, в Дрогобичі є ще куди вкладати гроші, крім доріг. Насамперед це стосується багатьох об’єктів інфраструктури, які на сьогоднішній день знаходяться в незадовільному стані і в які обов’язково треба вкладати кошти. Мова йде, зокрема, про басейн дитячої спортивної школи. Ми розпочали вкладати в нього кошти, але, на переконання деяких депутатів, припинили це робити. А тепер можна ще років десять чекати, щоби його добудувати. Обов’язково це треба пам’ятати депутатам, бо вони теж відповідають за наповнення бюджету розвитку. Друге питання. Земельні ділянки, які треба виділити під індивідуальне будівництво. Ми хочемо розробити інший підхід, як це є у світовій практиці. Ділянку спочатку треба розробити, провести туди комунікації, щоби кожна людина не займалася тим, бо це дуже дороге задоволення. Коли це все зроблено, за собівартістю ті ділянки можна продати. Треба в це вкласти гроші, бо черга на земельні ділянки стоїть вже декілька років, не рухається. Життя міста є насиченим, маємо стільки нерозв’язаних проблем, що є куди вкладати кошти. Головне, розумно їх використати. Тепер про те, скільки ми можемо отримати від приватизації цих об’єктів. Ми вже порахували, що "Тустань" можна було би продати за 15 мільйонів гривень. Якщо буде низька ціна, десь до десяти мільйонів, то ми можемо на сесії навіть повернути цей об’єкт знову до комунальної власності. Ми нічого від цього не втрачаємо. Щодо "Берізки", то я беру зі свого досвіду, що її можна продати за 800 доларів за квадратний метр. Можливо, вдасться довести цю ціну й до тисячі доларів, все залежатиме від тих людей, які з’являться на конкурсі. За "Хвилю" стільки не візьмемо, бо вона в дуже жахливому стані. Я про це казав депутатам на сесії. Там може впасти дах, і ми взагалі не візьмемо те, що планували. "У мене таке враження складається, що якась яма сьогодні" - Пане Богдане, зараз, можна сказати, критична ситуація з наповненням бюджету, в тому числі з бюджетом розвитку, де наповнення складає лише 22 відсотки. Чи не залишаться бюджетники без зарплат? - Без зарплат не залишаться, бо держава дозволяє брати кредити на це. Але ситуація з виплатою зарплат бюджетникам справді напружена. І не лише бюджетники, а й працівники приватного сектору соціально незадоволені й незахищені. Розумієте, є дуже добрий закон економіки: гроші - товар - гроші. Ось пан Роман казав про ремонт доріг і про те, куди би ще могли гроші піти. Але якщо копнути глибше, то сьогодні нема кому ці дороги робити. Про це прикро говорити, але за часи Незалежності ми розвалили все, що можна було розвалити. Пам’ятаєте, як було раніше? Ідеш вулицею, комунальні служби щось копають, асфальтують, щось встановлюють. Сьогодні в місті тихо. Бачимо тільки підкопи, бо там тече вода і там тече вода. Багато робіт розпочинають і не закінчують. Ми розуміємо, що грошей нема. Друга проблема. Сьогодні ніхто в місті не робить асфальту. Ось вам куди використати кошти від приватизації. Якщо ми думаємо про майбутнє Дрогобича, якщо хочемо змінити обличчя міста, то нам потрібно все зробити для того, аби якась комунальна структура займалася не лише асфальтуванням доріг, але і їх утриманням. Це можна зробити на базі комбінату міського господарства чи колишнього ДУМСу. Ця структура повинна бути забезпечена відповідною технікою. А нині що бачимо? Приїжджає сміттєвоз, а з нього все тече. Там вже нема чим возити те сміття. Сміття збільшується, бо ми живемо за принципом: тисячі смітять, а одиниці прибирають. Якщо чесно, то в мене таке враження складається, що якась яма сьогодні. Раніше люди йшли рано на роботу, всміхались, а нині, як писав Тарас Шевченко, "село неначе оніміло". Нема живого життя. Всі йдуть похмурі, в кожного свої проблеми. Місту є над чим подумати. Владі сьогодні нелегко, бо якби вона мала гроші, то щось би й робила. Сьогодні масово течуть дахи, ні копійки з міського бюджету не виділяємо, ремонтувати нема кому. Професіонали ідуть з роботи, бо якщо в тебе зарплата тисячу гривень, то як прогодувати сім’ю? На мінімальній зарплаті нині не всидиш, навіть в органах влади. За попередньої влади пригнали до Дрогобича техніку зі Львова і Стрия. Я казав: давайте купимо свою. А мені: що ми з нею будемо робити? Відповів: будете здавати в оренду, як нам зараз здають. І я був правий, бо тоді були гроші, можна було ту техніку придбати. Потрібна система в роботі. Не треба чекати, поки прийде весна і з ями зробиться ямище. Дорогу треба утримувати впродовж усього року. - Пане Романе, Ви знаходитесь у більшості чи в опозиції до Радзієвського? - Кажуть, ніби після останнього голосування в міській раді намітилась більшість. Я би так категорично не стверджував. Після протистояння між міським головою і депутатами, які були минулої каденції, я зробив певні висновки. Ця "війна" фактично привела Дрогобич до руїни. Комусь було вигідно діяти за принципом: чим гірше - тим краще. Але місто й громада від того не виграли. Щодо нинішнього міського голови, то я критикував і буду критикувати владу за ті недоробки, що є. Може, за те мене й недолюблюють, я це відчуваю. Я мав сутички з Олексієм Радзієвським, бо він був незадоволений тим, що я кажу. А я говорю завжди відверто, бо жодної вигоди не шукаю. Але так само відверто можу заявити, що з міським головою я "воювати" не буду. Якщо моя позиція сходиться з позицією міського голови, - добре, якщо ні - будемо дискутувати. Мене один депутат запитав: як ти міг змінити свою думку? Так думка може мінятися залежно від поінформованості. Головне, щоб не змінювалися принципи. А мої принципи не змінюються. Тому говорити, чи я в більшості, чи в меншості, не можу. Все залежить від ситуації і від конкретного питання, яке піднімається на сесії. Нехай залишається на совісті тієї людини, яка зарахувала мене до "тушок". Час покаже, хто був правий. Люди мене знають і, думаю, не помилились в мені, обираючи депутатом. "На сьогоднішній день влада не має єдиного підходу до розв’язання тієї чи іншої проблеми" - Пане Богдане, незабаром мине рік нової влади. Що, на Вашу думку, вдалося позитивного зробити за цей час, а чого зробити не вдалось, і воно втрачене назавжди? - Дуже цікаве питання. Розумієте, кожна влада працює настільки, наскільки вона спроможна працювати. Це безпосередньо залежить від рівня підготовки міського голови, а також його команди, яка покликана працювати на інтереси громади. Якщо подивитися в цілому, то у мене, як і в кожного депутата, були великі плани, і очікувалось багато. Не буду лукавити, я знаю міського голову як фахового чоловіка, тому покладав на нього великі надії і думав, що все-таки вдасться переламати ситуацію на краще. Але час показує, що надії не завжди збуваються. Можливо, це перший рік так, а далі справи підуть краще. Бачимо певні помилки з боку влади, і кадрова політика проводиться не така, як би хотілось. Але, з іншого боку, я постійно маю, наприклад, претензії до керівника департаменту міського господарства Андрія Яніва. Ми завжди ведемо з ним дискусії з приводу тієї чи іншої проблеми, але всі розмови закінчуються на тому, що не вистачає коштів. На кожній сесії я звертаюся з депутатськими запитами і розумію, що на сьогоднішній день влада не має єдиного підходу до розв’язання тієї чи іншої проблеми. Скажімо, болючою залишається проблема колишнього гуртожитку механічного заводу на Самбірській, 68. Мова йде про реконструкцію й переобладнання цього будинку. Були делегації людей у міського голови, в його першого заступника, вже навіть кошторис розробили. Але ніщо не зрушилося з місця. Я розумію, що влада не має коштів. Тому людям треба реально сказати: ми поки що цього зробити не можемо, але тримаємо ситуацію на контролі. Натомість їм пообіцяли все зробити до вересня. Навіщо давати нереальні обіцянки? І таких прикладів багато, коли люди ходять по колу, їм обіцяють, а проблем не розв’язують. Коли ми приймаємо рішення, треба бути обережним і виваженим. Люди хочуть повірити, що влада щось може зробити, але коли бачать, що їх футболять, то втрачають віру в таку владу. - А що Ви, пане Романе, думаєте з цього приводу? - Ми прийняли багато програм. Ми ніколи стільки програм не приймали, і це є плюсом нашої діяльності. На відміну від минулого міського голови, цей голова знає, що робити і як робити, він вміє вимагати. Ми ввійшли в державні програми, а Микола Гук ніколи не ставив тих проблем перед Львовом і Києвом, навіть коли можна було це робити і вибивати кошти. Адже діє принцип: хто стукає, тому й відчинять. Чи вдалося все зробити і чи є результати? Наприкінці року по завершенні прийняття бюджету ми будемо про це говорити і все скажемо. Я маю ці всі програми, як і обіцянки. Розумію, що є об’єктивні причини того, що нам не все вдалося зробити. Криза нікуди не ділася, заводи стоять. Немає роботи - немає податків. Я думаю, що ми цей рік переживемо, а наступного року справи підуть краще. Можливо, міський голова внесе якісь поправки відносно кадрових питань, бо, може, не вгадав по деяких кадрових позиціях. Деколи людині довіряєш, а вона, виявляється, не та, ким її уявляв на цій посаді. Коли Гук ішов на міського голову, він не мав команди, а Радзієвський уже мав команду. Ми підтримали цю команду, ми повірили міському голові, тож нехай тепер відповідають. Переглядів: 4271
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)