 Після ліквідації домоуправ навантаження на директора КП "ЖЕО" Богдана Недбальського зросло втричі. Рік тому розпочалося реформування житлово-комунальної сфери Дрогобича. Галузі, яка давно чекала змін, але на які дотепер ніхто не наважувався. Чи виправдалися сподівання, пов’язані з цією реформою, – розмова про це з директором КП "Житлово-експлуатаційне об’єднання" Богданом Недбальським.
- Як ви, Богдане Петровичу, колишній працівник міліції, потрапили в цю сферу?
- Вийшов на пенсію після служби в органах внутрішніх справ. Але якщо є здоров’я і, головне, бажання працювати, то чому би не скористатися з розумної пропозиції на предмет роботи? Тим паче Олексій Васильович Радзієвський, як відомо, вміє робити такі пропозиції дуже переконливо. Тоді, це було в 1998 році, він був міським головою і запропонував мені очолити Будинкову управу №2. Я, хоч і з певною пересторогою, але все-таки погодився.
- Друга будинкова управа, так би мовити, твердо стояла на ногах, чого не скажеш про першу і третю, які заповзли в серйозні борги. Відтак, можна сказати, до реформи ви жили і горя не знали. І тут раптом знову, очевидно, дуже переконлива пропозиція міського голови, від якої ви не змогли відмовитися?
- Реформування житлово-комунального господарства було однією із важливих складових передвиборчої програми Олексія Радзієвського та його команди.
Я психологічно був готовий до того, що цей процес буде незворотним і що успішні структури галузі мусять розділити участь зі, м’яко кажучи, менш успішними. Я знав, що роботи додасться, але не думав, що в такому обсязі.
Спочатку було дуже важко. Адже, якщо я знав житловий фонд другої управи як свої п’ять пальців, то після об’єднання, щоби володіти ситуацією, треба було передусім вивчити господарку колишніх першої і третьої управ. Якщо раніше цей тягар лягав на плечі трьох директорів і трьох головних інженерів, то, зрозуміло, після об’єднання домоуправ у єдину структуру навантаження зросло в трикратному розмірі.
- Чи дала, на вашу думку, ефект реформа?
- З фінансової точки зору говорити про ефект ще рано. Поза тим, що суттєво скорочено видатки на адмінперсонал, тарифи на послуги дотепер майже десятирічної давності, коли мінімальна зарплата складала триста з лишком гривень. Від того часу вона зросла втричі. Ми не можемо платити своїм працівникам нижче цього мінімуму, водночас сьогодні, на тлі суцільного зубожіння населення, вкрай проблематичним є питання підвищення тарифів, тобто збалансування їх із затратами на послуги – не тільки з огляду на збільшення мінімальної зарплати, але й на суттєве здорожчання матеріалів, енергоносіїв, пального і так далі. Проте незаперечним є факт, що реформування галузі уможливило досягнення системності й послідовності в роботі та, поза сумнівом, підвищення відповідальності. Раніше, наприклад, "кордони", які існували між будинковими управами, давали можливість перекласти відповідальність на сусіда. Тепер нема на кого переводити "стрілки". Зате сьогодні замість трьох рахунків є один, що дає можливість акумулювати кошти і використовувати їх більш раціонально й ефективно. Це, однозначно, великий позитив, який є привідним ременем для розвитку галузі, поступового нарощування м’язів. У народі кажуть: під лежачий камінь вода не тече. Цей камінь лежав протягом двох десятиліть. Балачок про те, що треба щось робити, було багато, але ніхто не наважувався підважити цей камінь. Тому лікувати цю задавнену болячку не так просто.
- Богдане Петровичу, з огляду на те, що процес, як мовиться, нарешті пішов, чи не втратило актуальності питання щодо створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків?
- Аж ніяк. Від цього ми нікуди не подінемося. Це єдиний спосіб подолання совкової психології, яка виплекала у свідомості мешканців почуття безвідповідальності. Наприклад, дивлячись на вибиті шибки, обшарпані стіни в під’їздах, поламані двері й таке інше, виникає запитання: невже це справа рук марсіян чи варварів? Тому процес створення ОСББ є, на мій погляд, незворотним. Є також під цю справу відповідні державні програми, але, на жаль, вони не забезпечуються матеріально. Коли доходить до діла, держава каже: нема коштів! Місто теж не може форсувати цей процес, позаяк бюджет розвитку щороку є все меншим і меншим. Адже за минулі роки, особливо за правління попереднього міського голови, було продано фактично все, що можна було продати, причому за безцінь. Поза тим, ідея створення ОСББ була, є і залишається актуальною. Мешканці повинні навчитися рахувати свої гроші, розумно ними розпоряджатися і відповідати за стан справ у своєму будинку. Як казали древні, мій дім – моя фортеця.
- Але, очевидно, не менш актуальною є проблема менеджерів, які здатні налагодити більш-менш нормальне функціонування ОСББ? Адже можна навести приклади, коли мешканці, які погодилися на створення об’єднань, згодом просилися назад під "крило" домоуправ.
- Є всілякі ситуації. Є навіть таке, що півбудинку входить до ОСББ, а пів – до домоуправи. Але в будь-якому випадку актуальною є проблема відповідальності мешканців. Приймаючи те чи інше рішення, треба зважувати всі "за" і "проти", а не безтямно вестися на обіцянки всіляких авантюристів.
- Богдане Петровичу, відомо, що щороку домоуправи, а тепер КП "Житлово-експлуатаційне об’єднання" складає перелік будинків, які підлягають капітальному ремонту. Наскільки об’єктивним є цей перелік, чи не є він часом предметом лобіювання депутатів чи чиновників, які в такий спосіб прагнуть поліпшити своє реноме?
- Це виключено. Наші спеціалісти ретельно відстежують стан житлового фонду. І ми передусім зацікавлені в тому, щоби було якомога менше скарг від мешканців, позаяк вони забирають чимало часу і здоров’я. Тому, хоч перелік будинків, які заплановані під капремонт, переноситься по два-три і більше років, оскільки завжди хронічно не вистачає на це коштів у міській скарбниці, але лобіювання ніякого нема. Якби було лобіювання, то вже, напевно, припинила би існування та чи інша структура обслуговування житлофонду. Адже, як кажуть, шила в мішку не заховаєш.
- Сьогодні всі, хто займається бізнесом у галузі виробництва, нарікають на відсутність кваліфікованих кадрів, передусім виробничих спеціальностей. Як ви вирішуєте цю проблему?
- Така проблема є. Адже не кожен висококваліфікований сантехнік, газоелектрозварник, бляхар чи столяр погодиться працювати за таку зарплатню, яка є в нас. Але в даний час, як це не парадоксально і не прикро, але маємо можливість якісно оновити кадровий склад за рахунок скорочення кадрів на промислових підприємствах. Це, зрозуміло, дуже погано, що великі підприємства міста потерпають через брак обсягу виробництва, але добрим є те, що хороші фахівці мають де подітися. Принаймні, не поїдуть за кордон, де їх ніхто не чекає, за шматком хліба і не будуть втрачені для міста і для держави.
- У системі ЖЕО створено нову структуру – аварійну службу. Наскільки це поліпшило обслуговування квартиронаймачів?
- Кардинально вплинуло. Якщо, для прикладу, раніше виникала аварія в будинку, то ремонтні служби, які належали до різних відомств, з’ясовували, що є наше, а що не наше. Тобто те, що треба було відремонтувати поза межами будинку, належало до компетенції одних, а що в межах будинку – до компетенції інших. Відтак ліквідація аварії могла тривати декілька днів. Тепер вона фактично ліквідовується протягом однієї доби. Це, до речі, є теж одним із незаперечних аргументів на користь реформування галузі.
- Богдане Петровичу, ви сказали, що навантаження на вас як на директора тепер збільшилося утричі. Це, очевидно, означає, що втричі збільшилася кількість мешканців, які хотіли би потрапити до вас на прийом? Як даєте цьому раду?
- Що є, то є. Нещодавно один депутат міської ради, котрий не міг "прорватися" на прийом крізь щільну чергу відвідувачів, ризикнув "козирнути" своїм мандатом. На прийом до мене він усе-таки потрапив, але без рукавів: мешканці просто не зрозуміли пред’явлених ним привілеїв. Але після того, як обірвали на його куртці рукави, все-таки "пожаліли" і пустили без черги.
- Під час правління Миколи Гука вас звільнили з посади директора домоуправи. Чому міський голова звільнив саме вас, а не будь-кого іншого з директорів управ, які, внаслідок результатів господарювання, передусім заслуговували на звільнення?
- То тому що міський голова хотів прилаштувати рідного брата на хороше місце. Я це прагнення цілком поділяю, бо хто з нас, простих смертних, не хоче допомогти близькій людині? Але ж не в такий примітивний спосіб, як це дозволив собі пан Гук: мовляв, звільни місце директора, бо я хочу прилаштувати свого брата. Я не тримався руками і ногами за цю посаду, але здорові амбіції все-таки зачепили за живе. Відтак подав до суду і елементарно виграв цей процес, позаяк у тодішнього міського керівництва не виявилося жодних переконливих аргументів щодо звільнення мене з посади директора. Поза тим, після цього неприємного інциденту ми з міським головою відновили добрі взаємини і до кінця його каденції я удостоївся від нього декількох грамот.
- Богдане Петровичу, один наш друг, відомий фотомитець, не хочу з етичних міркувань називати прізвища, взявся ремонтувати в хаті кран. У результаті затопив нижній поверх. Відтоді він не ризикує наражатися на таку небезпеку, а воліє викликати спеціаліста. А у вашому помешканні хто ремонтує крани та усуває інші сантехнічні неполадки?
- Можу за екстремальних умов і сам. Але за звичайних обставин радше до цього самому не пхатися. Краще дати заробити спеціалістам, які на цьому зуби з’їли, ніж самому доводити ситуацію до надзвичайних обставин.
- І останнє запитання: хто з вашої хати (не маю на увазі КП "ЖЕО") виносить сміття?
- Хто йде останнім, той і виносить.
Переглядів: 5686
|
