 Михайло Сікора вже більше року керує Дрогобицькою районною радою. За цей час жодній газеті він не дав інтерв’ю. Чи то журналісти були незацікавлені, чи то пан Сікора такий скромний. З другої спроби нам таки вдалося розговорити Михайла Миколайовича. Отже, читайте ексклюзивне інтерв’ю Михайла Сікори газеті "Тустань".
"Фермерський рух не може мати великого успіху не тільки на Дрогобиччині, а й в Україні"
- Пане Михайле, вже минуло більше року, як Ви стали головою Дрогобицької районної ради. Що Вам особисто вдалося зробити на цій посаді?
- Це таке загальне питання – що вдалося? Депутатський корпус був насичений багатьма партіями, представники яких прийшли в районну раду, це 18 політичних партій. І відповідно кожний із депутатів прийшов зі своєю програмою від партійної організації і від себе особисто. Кожний із депутатів має своє бачення розвитку сіл і району в цілому. Тому кожний із депутатів думав і хотів би втілити свої обіцянки, які він давав на виборах.
Складно було зорганізувати депутатів для роботи на сесіях районної ради. Кожний хотів розв’язати проблеми свого села й добитися фінансування ремонту шкіл, Народних домів, медичних закладів. А ще три сільські ради не встигли вчасно прийняти бюджет, і ми їх дофінансовували вже цього року.
- Мабуть, Ви погодитеся з тим, що з кожним роком Дрогобицький район занепадає. І, напевно, Ви, коли стали головою, якісь амбіції мали, все-таки хотіли щось зрушити з місця. Ось що вдалося зрушити за цей рік?
- Ми зробили крок уперед у питанні створення фермерських господарств. Маємо фермерське господарство в Почаєвичах, де розводять овець. Там відремонтовані приміщення, є маточне поголів’я, яке можна реалізовувати іншим. Завезене воно із Голландії. Я думаю, що для Дрогобицького району це перспективний напрямок, бо в гірській місцевості у нас не зайняті сільським господарством.
Маємо ще фермерське господарство в Рихтичах, де посаджено кущі смородини, агрусу, тобто людина займається ягідними культурами. Також у цьому селі ростуть саджанці яблунь. Будуть робочі місця, а наші поля не виглядатимуть пусткою.
Фермери хочуть закласти у Ролеві 30 гектарів саду. Будуватимуть камери для зберігання яблук з подальшою їхньою реалізацією на ринку.
Маємо домовленість з однією компанією, яка поставить вітряки в Опаці для виробляння електроенергії.
- Тобто Ви хочете сказати, що фермерські господарства – це той ключ, який у значній мірі допоможе розв’язати проблеми Дрогобицького району?
- Дрогобицький район – це сільськогосподарський район, і колись він був зайнятий власне сільським господарством. І сьогодні відновлюється той рух, будемо казати, через фермерство, бо колгоспно-кооперативна власність десь лишилася на задвірках історії. Працюють сьогодні на повну потужність КСП "Перше Травня" і КСП "Літинське", Ролів так на 50 відсотків, Шевченка, потім у Ясениці КСП, де керівником є депутат наш Костів Степан.
Фермерський рух не може мати великого успіху не тільки на Дрогобиччині, а й в Україні. Чому? Щоби фермер почав свою роботу, треба купити техніку. Паливно-мастильні матеріали дорогі. Кредитів довготермінових немає. Щоби сім’я могла займатися фермерством, вона повинна мати щось дати в заставу, аби взяти кредит.
Земля сьогодні є у людей, тобто попайована, люди мають державні акти, але земля не може закладатись як товар відповідно в банку. Тому сьогодні започаткувати простому селянинові якусь справу непросто.
- А що з промисловістю в районі?
- Якщо сьогодні говорити про підприємства, які є в Дрогобицькому районі, це ковбасні цехи в Раневичах, Грушеві, це Солонська цегельня і молокозавод у Дрогобичі. Але молокозавод не може заплатити "Першому травня" за здане молоко 180 тисяч гривень. Волощанці хочуть перейти в іншу область, аби здавати молоко і отримувати за це гроші.
Про що це говорить? Ціни на сільськогосподарську продукцію малі, наше керівництво в Україні дає можливість ввезення продукції з-за кордону, не підтримує своїх людей, які би хотіли виробляти сільськогосподарську продукцію. Але є відповідні державні програми щодо підтримки власного товаровиробника. Наприклад, якщо одноосібник тримає три і більше корів, то йому держава доплачує. Те саме, якщо хочеш займатися племінним господарством. Але сьогодні вже майже на 50 відсотків знищене наше сільське господарство, і людина-господар на селі не хоче тримати корів. Ті, які працюють на виробництві або поїхали за кордон, теж не в змозі тримати корів. Те саме стосується і свинарства.
"Може статися так, що українці будуть жити, а вже українська земля буде в чиїхось руках"
- Ось Ви сказали, що є 18 партій, які прийшли до районної ради. Чи вдається вам знайти з ними спільну мову? Чи йдете на компроміси? Чи все-таки були випадки, що не вдавалося знайти, як тепер модно говорити, консенсус?
- Всі питання, які розглядалися і розглядаються в сесійній залі, обговорюються на депутатських комісіях, кожна партія себе представляє у різних комісіях. Відповідно начальники відділів, управлінь доповідають дане питання, депутати розглядають і приходимо до компромісу, хоча не всі із депутатів задоволені тим чи іншим рішенням. Скажу, чому. Минулого року ми приймали бюджет, розрахований лише на першочергові видатки (заробітну плату і проплату енергоносіїв), а розвитку району майже не було, - тому про які досягнення в Дрогобицькому районі можна говорити? Мало підприємств, є підприємці, які сплачують єдиний податок, мало наповнюють бюджет району, тому немає перевиконання районного бюджету, для того, щоби можна було ті гроші інвестувати в господарку.
Але зі всіма партіями я, працюючи рік, знайшов не те що спільну мову, але спільне бачення проблеми. Я зумів доказати їм, що не за один рік можна зробити ті всі намічені плани, які має кожний депутат. Тому життя продовжується, і ті плани, які має рада, які має адміністрація, які має депутатський корпус, ми в кожному році частково будемо втілювати. Щодо депутатських фракцій, то з кожною фракцією є співпраця, і нема непорозумінь на нинішній день. Які були десь бачення депутатів на сесіях, то ми більшістю приймали всі рішення в районній раді.
- А як співпрацюєте з районною держадміністрацією, адже вона представляє іншу політичну силу?
- Яка би політична сила в Україні не прийшла до влади, вона має підтримувати український народ і творити для українців добробут, і краще життя має бути з кожним роком. Адже наша молода держава проходить стабілізаційний етап. Існувала комуністична система, де все було централізовано, працювали фабрики, заводи. Все старе розвалилося, а нове не створено. І сьогодні, будемо казати, уряд і обласна рада з адміністрацією, і районна рада з адміністрацією мають працювати для того, щоби українці відтворювали українську політику і відтворювали українського господаря, який би давав продукцію у власній державі, насичував би ринок українською продукцією і по можливості експортував би в інші країни.
А тут сьогодні теж є проблеми, бо багато країн не мають що їсти. Сьогодні би дати повну технологію нашим полям, то в нас будуть врожаї 50-80 центнерів з гектара. Молока нема, присадибні ділянки не обробляються, сьогодні паї не обробляються, є земельні запаси, які заростають чагарниками. А це все тому, що центральна влада має створити такі умови, щоби у нас кожний громадянин хотів зайнятися чи фермерством, чи підприємництвом, міг виробляти українську продукцію. А таких умов не створюють. При прийнятті Податкового кодексу багато підприємців знялося з реєстрації, бо зрозуміли, що не зможуть розвиватися. Я думаю, що повинен бути створений клімат насамперед для людей, які живуть в Україні. Коли в нас будуть діяти закони, такі цивілізовані, то до нас прийдуть інвестори з інших країн. Я надіюсь, що десь воно рано чи пізно відсіється зерно від полови. І десь ми будемо думати і створювати ті закони, які будуть давати можливість для розвитку фермерського руху і для підприємництва в цілому.
- Як Ви ставитеся до питання продажу землі?
- Я 16 років працював на землі і зрозумів, що розпродали в Україні вже все, що можна було продати. Зараз багато є людей, яких ми навіть і не знаємо, які закупили наші об’єкти. Ще не продали повітря, воду, землю і частково ліси.
Цього року хотіли продавати землю. Я думаю, що український народ не готовий до цього, і ще немає можливості українець придбати землю. Чому? Бо тому що сьогодні люди живуть на межі виживання. Сьогодні в селі нема того багача, який би мав свій вертоліт. Немає того, який би мав свою віллу. Немає того, який би мав відпочинкову базу. Немає того, який би їздив по декілька разів за кордон відпочивати, щоби покращити своє здоров’я. Людина сьогодні має пай. Один продасть, бо він пияк, другий продасть, бо йому хочеться дитину вилікувати, третій продасть, бо він думає, що вже завтра буде вмирати. Може статися так, що українці будуть жити, а вже українська земля буде в чиїхось руках. Я думаю, що це є дуже проблемне питання, і сьогодні український народ не готовий купувати землю. І тому я думаю, що це помилка влади, якщо вона і землю продасть, то це буде не на користь для України.
"Зробили так у нас, що земля не є привабливою для українця, хіба для чужинця"
- У будь-якого керівника рано чи пізно виникає спокуса якось на свою користь використати своє службове становище. Ви вже щось особисто для себе зробили на цій посаді? Може, якусь ділянку прикупили чи ще щось? Чи використали Ви свою владу для особистого збагачення? Маєте якісь преференції?
- Я не хочу, будемо казати, використовувати свою владу для чогось. У 1994 році мій батько став фермером. Він узяв 60 гектарів поля, і відповідно мій син сьогодні працює на цьому полі. Він оре, сіє і заробляє те, що заробляють усі. Великих досягнень і здобутків немає. Чому? Бо десь мінімум треба взяти в оренду 100 гектарів. Ціни і затрати високі.
Чому латифундисти йдуть у Дрогобицький район чи в інші райони? Тому що у них є фабрики, заводи, зайві кошти, які сьогодні вже не мають де вкладати, а вкладають, забираючи землю, підписуючи угоди на 15 років, а там в угодах прописано, що вони перші претенденти на купівлю землі. Хоча першим претендентом є держава. В нас багато приймається законів, виходить указів, але всі вони працюють на те, аби нині вже було краще, ніж учора. Та так воно в нас чомусь не виходить. Поки слова розходяться з ділами.
Мені преференцій особливих не треба. В мене є син, є дружина – доцент кафедри математики в Дрогобицькому університеті. Я керівник, який отримує заробітну плату. Маю три тисячі.
- Це без надбавок?
- Так. Це якщо дають 50 відсотків надбавки за інтенсивність.
- А зараз дають цю надбавку?
- Так, проголосували. У нас спеціаліст отримує 1073 гривні. Він має в дев’ятій годині прийти на роботу і в шостій піти. У нас в 2011 році було передбачено 4 сесії, а ми провели 13. То яке навантаження відповідно на раду і на апарат ради? Це ж треба підготувати матеріали, провести комісії, .
- Так Ви маєте надбавку чи ні?
- Маю.
- Тобто не 3 тисячі, а вже 4 з половиною тисячі.
- Так.
- А рядові працівники?
- Теж мають надбавку. Я своїм розпорядженням підписую, щоб їм дали премії.
- І скільки ця премія?
- До 50 відсотків до окладу. Хто як себе проявив. Якщо не справляється з роботою, то можна й не дати премії, наказавши грішми.
Щодо преференцій особисто мені. А що людині потрібно, коли мені вже немало віку, і сьогодні земля вже не є привабливою? Зробили так у нас, що земля не є привабливою для українця, хіба для чужинця. А чому? Бо обезцінили землю, бо обезцінили працю на землі. Тому сьогодні ведуть до того, щоби відбувся ринок землі.
- Робота роботою, але у вільний від роботи час чим Ви любите займатися? Може, якісь книжки читаєте, на полювання ходите.
- Вільного часу дуже мало, бо навіть у вихідні дні є зустрічі в громадах, відкриття пам’ятників, урочисті дати у нашому Дрогобицькому районі, і державні свята, часу нема навіть у вихідні. Я мушу знайти вільний час для себе, бо так життя складається: якщо в суботу на роботі, то в неділю вихідний – до церкви ходжу.
А так бджіл тримаю, бо люблю їх, тому що вони трудяться. Приносять велику користь від того, що ти коло них працюєш. Вони дають продукти бджільництва. Я за це їх поважаю, бо ніхто не трудиться так, як трудиться бджола. Бджола мені додає сил, енергії, як треба працювати. І якщо би наше суспільство працювало, як бджолина сім’я, то сьогодні ми би вийшли на рівень Швеції, Японії, передових країн світу.
Переглядів: 6561
|
