 Тринадцяте засідання Дискусійного клубу під головуванням редактора часопису "Тустань" Анатолія Власюка було присвячене темі збереження історико-архітектурної спадщини Дрогобича. Число "13" мабуть тут цілком доречне, бо те, що творять сучасники із пам’ятками старовини та історичним центром міста нічого доброго не передвіщає. Так звані малі архітектурні форми (МАФ) заслоняють собою історичні будівлі, а будівництво пластикових "халабуд" в самому серці історії – це без перебільшення, плювок в обличчя дрогобицькій громаді, який відбувся не без згоди народних обранців.
(натисніть на фото для перегляду, всього 2 фото)
Фото 2.
Громада мляво й пасивно кудись поспішає, хтось кривиться в огиді від цього естетичного нігілізму, а хтось злиться через те, що стало страшенно незручно пересуватися центром міста. Та в цілому, ми все це ковтаємо і спішимо далі. А що залишиться для наших нащадків? Який вигляд матиме Дрогобич через 100-200 років? Хіба не бувають наші посадовці у європейських містах, хіба не бачать як трепетно і бережливо там ставляться до всього, що має бодай якусь архітектурну цінність? І бувають, і бачать, однак жадоба наживи призводить до того, що Дрогобич перетворюється на великий базар, а ці так звані МАФи скоро стануть символом нашого міста і замінять копи солі на міському гербі.
В той час на наших очах в центрі міста завалився дах на найстарішій господарській будівлі Дрогобича шпихлірі та доживає свої дні найстаріше, постійно діюче в Європі підприємство, дрогобицька солеварня. Австрійські вілли, які надають нашому місту неповторного шарму, волають до нас пластиковими вікнами і розтрощеними балконами. Поруч із такою цінною в Європі ліпниною, як гриби виростають сателітарні тарілки. Центр перетворився на різнокольоровий, пістрявий шанхай. В наших парках ростуть ресторани і торгові павільйони, святкового дня в центрі немає де погуляти з дітьми, окрім хіба що батуту та машинок за 20 грн. на майдані Шевченка… Громада мовчить, а окремі активісти голосно заявляють про себе лише під час виборів. Богу дякувати, вчасно спохватилися за порятунок Церкви Св.Юра. Однак і там не все гладко, оскільки поруч з церквою виросла будівля, яка згідно норм, що регламентують межі охоронних зон, там бути не повинна.
Та не зважаючи нінащо, поки що в Дрогобичі в плані старовини є все, щоб приваблювати сюди туристів. Потрібно лише це привести в прядок і підвести до цих об’єктів дороги. Якось довелося почути розмову двох відпочивальниць в Трускавці: "Нужно съездить в Дрогобыч. Говорят, очень красивый европейский городок". Було водночас приємно і гірко слухати ці слова, бо в уяві постали польські Перемишль і Лєгніца, які дуже схожі на Дрогобич, однак у них краща доля: вони мають мешканців, що бережуть кожен камінчик їхнього історичного фундаменту.
Під час Дискусійного клубу порушувалося всі ці та ряд інших питань. Головним доповідачем виступив декан історичного факультету ДДПУ ім.І.Франка Леонід Тимошенко. Він окреслив те коло проблем, яке існує на сьогодні в місті і зазначив, що для охорони та збереження культурно-історичної спадщини повинні працювати закон та влада, а також мають проводитись відповідні наукові дослідження, зокрема археологічні розкопки, які неможливі без фінансування. Леонід Тимошенко також розповів про дві археологічні експедиції, які працювали в Дрогобичі. Одна з них на території солеварні призупинилася через брак коштів, інша активно проводить роботи й зараз неподалік солдатського озера (давньоруське городище 12-13 ст.). Розкопки вдалося виконати не повністю, та навіть проведені дослідження засвідчують про багатющу давню історію нашого міста. Колись, за першої каденції Олексія Радзієвського, була спроба зробити на території Дрогобича на базі історичних пам’яток державний або національний заповідник. Можливо, якби це вдалося, то ми б мали зараз щось подібне як у Жовкві, однак тоді на заваді цьому стала смерть директора Наукового інституту "Укрзахідпроектреставрація" Романа Могитича, - проект перейшов у руки його сина, а той віднісся недобросовісно до його виконання.
Також Леонід Тимошенко дав оцінку того, що забудовується Малий Ринок : "Це скандал! Там колись стояла дерев’яна церква Святої Трійці сер. 16 ст., про це свідчать розкопки, а також те, що на території друкарні було знайдено захоронення. Сьогодні на фундаменті, де стояла святиня, іде забудова. На превеликий жаль, на охоронних картах ці місця не вказані. Взагалі великою проблемою для міста є те, що немає карти охоронних зон із чітко визначеними зонами, а тому врятувати деякі історичні місця від забудов дуже важко", - розповів історик. Леонід Тимошенко також назвав МАФи злочином проти міста.
У великих містах існують рятівні археологічні служби (РАС), які наглядають за станом історичних об’єктів. Нам не треба їхати за кордон, показовим є приклад Львова – громада, активісти, громадські організації чітко відстоюють кожну пам’ятку старовини, там ніхто собі не може дозволити будівництво, яке йде на шкоду історичному лицю міста. Влада зобов’язала людей, які поставили металопластикові вікна в будинках, що є пам’ятками архітектури, ці вікна викинути і поставити дерев’яні.
Загалом, під час Дискусійного клубу прозвучало ряд ідей, гідних уваги. Однак прикро те, що ці ідеї не доходять до наших високопосадовців, а тому Голова Асоціації "Нові горизонти" Олександр Магльона запропонував вкінці кожного засідання клубу писати в підсумку резолюцію із зверненням громадських активістів з конкретними пропозиціями або протестами до влади.
Віра Чопик, редактор газети "Твоя Фортуна"
Переглядів: 6228
|
Тринадцяте засідання Дискусійного клубу під головуванням редактора часопису "Тустань" Анатолія Власюка було присвячене темі збереження історико-архітектурної спадщини Дрогобича. Число "13" мабуть тут цілком доречне, бо те, що творять сучасники із пам’ятками старовини та історичним центром міста нічого доброго не передвіщає. Так звані малі архітектурні форми (МАФ) заслоняють собою історичні будівлі, а будівництво пластикових "халабуд" в самому серці історії – це без перебільшення, плювок в обличчя дрогобицькій громаді, який відбувся не без згоди народних обранців.
Та от вони і не напишуть всю правду, особливо газетярі. Тільки чомусь за 4 роки ще ніхто не написав на цьому сайті слово "Дякую" ні Максиму Федису, ні жодному з інших авторів, які безкоштовно подають Вам інформацію. А дармове у нас, на жаль, не цінується. Цікаво, хто з розумників офірував сотню-тисячу на існування цього сайту як патріот чи в знак вдячності за те, що може вільно висловити свій погляд без переслідувань? Ну, і де ж ви, гонорові фраєри? За інформацію, шановні, журналістам доводиться платити. І не тільки власним часом, здоров'ям, але й життям. Мається на увазі чесним, а не продажним журналістам. Останні за свою роботу, окрім зарплати, отримують гарні "подарунки" - від високого гонорару до ключів авто чи квартири. Тому, перш ніж вимагати від журналістів, які працюють безкоштовно, розпочніть із себе, критикани. То як? Хто і що безкоштовно зробить на благо дрогобицької громади? Розпочнімо, принаймні, з пожертви на лампочку до світлофора чи 100 грн. на ремонт бібліотеки для дітей по вул. Т. Шевченка. Хто перший?