Останні скандальні події в Дрогобичі (спроба закриття кількох шкіл, події навколо ринку на Пилипа Орлика, молочного ринку, події навколо інших об’єктів громадської власності) не залишили байдужим хіба що лінивого. І перед кожним з нас, мабуть, постало одвічне: "хто винен?" і "що робити?" Чому дрогобицька громада сьогодні роз’єднана, як ніколи. Саме пошук відповіді на це злощасне "хто винен" і змусив мене взятися за перо.
У древньому місті Котермака на сьогодні діють десятки патріотичних громадських організацій і товариств, які гордо іменують себе патріотичними і повинні гуртувати громаду, стояти на захисті її інтересів. І серед них має бути найдієвішою -- "Просвіта". Так було завжди: у часи воєнних лихоліть і ворожих окупацій, повоєнної розрухи і голоду громада гуртувалася під стягом "Просвіти" -- і перемагала.
Ставлю риторичне питання і собі, і вам: чи жива вона у Дрогобичі сьогодні, чого чекати від неї? І знаходжу відповідь аж у чотирьох публікаціях на цю тему за останній місяць: стаття П.Середяка "Українофобія: дрогобицьке відлуння" (часопис "Тустань №3"); І.Шумея "Глухі і гострі кути "Просвіти" (часопис "галицька Зоря" №21-22); це ж інтерв’ю у повному обсязі на "Дрогобичінфо" за березень; "Пришпилений словом Шалата, або чи варто виносити сміття з хати" (часопис "Тустань №1"); "Де громадські гроші, п. Михайле? Або маленький ювілей великого цинізму" (часопис "Тустань №7") .
Та що ж це коїться у громаді: чорні вороги паплюжать "духовного лідера" усіх дрогобичан Михайла Шалату, чи кудись не туди завели нас просвітянські "гуру" бордуляки і садохи?
Спробуємо дати відповідь лише мовою фактів.
З цією метою я загостив на збори міськрайонного товариства "Просвіта", що відбуваються щосереди у Народному Домі по вул.. Івана Франка. На моє прохання розповісти про керівний склад та діяльність цього об'єднання багатолітній просвітянин-ветеран (прізвища просив не називати) сказав наступне:
"Міськрайонним об’єднанням ще з незапам’ятних часів і до сьогодні керує одноосібно п. Михайло Шалата. У різний період формально керівниками обиралися то ольхові, то бордуляки, то садохи. Здібної молоді у нашому Товаристві не було ніколи, як і університетської наукової еліти. Хто з нових членів не починав відвідувати наші збори щосереди у Будинку "Просвіти", той згодом чомусь не з'являвся. Може, тому, що у нас панував і панує культ особи Михайла Йосиповича. А це добре – його усі знають. Ми цікаво проводимо свій час: маємо тепле затишне приміщення, дискутуємо, граємо у шахи, святкуємо ювілеї, дні народження і свята християнського календаря, буваємо на імпрезах від Києва до віддаленого села Львівщини. На ювілеї покладаємо вінки до пам’ятників героям, виступаємо на мітингах і віче. З владою завжди знаходили спільну мову. Нам добре – дома діти, внуки, а тут прийдеш, почуєш свіжі новини, відпочинеш. Разом із "Союзом Українок", об'єднанням "Дрогобиччина і Світ" ми – сила".
З жалем слухаю сивочолу людину і чомусь згадуються про них рядки "Майже наукового трактату зі сфери політичної патології "Жерці імпрези"" світлої пам'яті політолога Василя Іванишина:
"Їхня улюблена справа – святкові заходи: річниці, похорони, дев'ятини, сороковини, ювілеї. Бояться живих, зате дуже люблять мертвих, залюбки влаштовують різні імпрези на їх честь і вихваляють їх за відданість ідеям. Цікаво, що це зовсім не заважає їм із таким же завзяттям невтомно паплюжити нинішніх носіїв цих ідей…"(ст. 10)
Питаю співрозмовника про стосунки з університетським осередком Товариства, що охоплює потужний творчий колектив науковців Франкового вузу і який очолює старший викладач п. Ігор Шумей.
" До п. Шумея, як Голови університетського осередку, ми горя не знали: якісь внески платив університет, хвалив нас, деколи і в гості заходили, просвітянський стенд мали у себе. Вони не лізли у наші справи, ми у їхні. А зараз чиста біда - Олексій Радзієвський наїжджає за оренду приміщення, п. Шумей І. звинувачує нас у бездіяльності, в пресі заявляє, що ми тільки імітуємо просвітянську працю. Я вам скажу так: ми люди старші, своє відробили, не будемо так собою шибати, як він – подумаєш, десять книжок видав за останні п’ять років! Хоче п. Ігор стати просвітянським босом -- і прапор йому в руки. Але ми так не дамося – не на тих натрапив".
Запитуючи про видавничу діяльність міської "Просвіти", зачитую своєму співрозмовнику-просвітянину цитату у статті П.Середяка "Українофобія: дрогобицьке відлуння" (часопис "Тустань №3"):
"…М.Шалата як редактор на понад 20 років затримав видання…цінної праці львівського вченого-франкознавця Мирослава Мороза "Літопис життя і творчості Івана Франка", мотивуючи її нібито "безвартісністю. І тільки після розголосу у пресі змушений був повернути рукопис дружині нині вже покійного вченого, а львівська філія Інституту літератури НАН України вже приступила до видання цієї праці".
Отримую відповідь співрозмовника, що праця покійного Мирослава Мороза є бездарною, повна помилок і не має наукової ваги. А за піднятий у пресі галас від імені "Просвіти" п. Шалата віддасть автора до суду. От так!
І знову рядки із "Жерці імпрези…" В.Іванишина (ст..13): "(імпрезіоністи) дуже люблять судитися, переважно -- за образу честі та гідності… Суди потрібні їм з трьох причин: по-перше, можна одержати документальне підтвердження, що честь і гідність у них ("імпрезіоністів") таки є; по-друге, можна розжитися на матеріальну компенсацію; по-третє, …імпрезіоніст цим позовом привертає до себе увагу громади…"
І тут мимоволі зринають у пам'яті численні судові перипетії головного дрогобицького "просвітянина" минулих років. Головне, що суду з М. Шалатою якимось дивом нещодавно уникнув письменник Роман Пастух (а до цього йшлося уже на шпальтах "Галицької Зорі").
Не менш цікавим було дізнатися у співбесідника, чи обговорювалося на останніх просвітянських зборах 13.03.2013 звернення громадян міста Дрогобича у статті:
"Де громадські гроші, п. Михайле? Або маленький ювілей великого цинізму"
(часопис "Тустань №7") такого змісту:
" …Колективна праця "Дрогобиччина – земля Івана Франка" (5 том) протягом 15 років з вини головного редактора не може вийти. …через М.Шалату із США від тамтешнього дрогобицького земляцтва надходили кошти на видання і їхня подальша доля залишається невідомою. …Досі залишається невідомою і доля ювілейного збірника з історії Дрогобицької гімназії, виходу якого за кілька років зволікань Шалати-редактора не дочекалася переважна більшість колишніх гімназистів".
Відповідь мого співрозмовника не стала несподіванкою: мовляв, ну щось там нашкодив Михайло Йосипович, ну той що? Не годиться виносити сміття з хати та ще й про таку шановану людину. Ну така в нього натура – за все береться, усе хоче сам, бо хто за нього зробить краще: і вірші про помаранчеві події пише, і мовчанів з пітками захищає у Львові від заздрісників по бізнесу, то Івану Драчу підсобить у боротьбі за двомовність на Україні. А які надії покладав міський осередок на участь М. Шалати у кримській зустрічі з президентом! Не судилося нашому просвітянському керманичу і там попіаритися. А ви про якийсь 5-й том питаєте?
"Жерці імпрези…" В.Іванишина (ст..6): "…усі імпрезіоністи надзвичайно діяльні, постійно заклопотані, завжди зайняті. Дуже квапляться, ніколи не мають часу, -- про що можуть годинами розповідати кожному зустрічному. Люблять ділитися тим, що вони робили і роблять, рідше – що зробили. Але кожну спробу з'ясувати, які ж наслідки-плоди їхньої діяльності, завжди сприймають як особисту образу. Часто хворіють на манію величі..."
Очікував на тій зустрічі і коментаря на публікацію "Пришпилений словом Шалата, або чи варто виносити сміття з хати"( часопис "Тустань №1") з вуст свого співрозмовника, але почув у відповідь: це чорний наклеп.
Зробімо висновки самі.
"…М. Шалата багато років так очолював дрогобицьку міську "Просвіту", що довів її, бідну, "до ручки": сьогодні дрогобицька "Просвіта" не має жодних культурних новаторських ініціатив, значущих видавничих проектів, відважної громадянської позиції, навпаки: роками вона пленталася у хвості політичної підтримки провальної лінії екс-президента В.Ющенка, демонструвала усі форми профанаторства національної дії і була безнадійно далекою від захисту пекучих і нагальних інтересів українства" .
Цілком закономірно виникає питання: то що ж робити, як рятувати міську "Просвіту", а заодно – і репутацію почесного громадянина міста Дрогобича Михайла Шалати? Відповідь знайшов у інтерв'ю з п. Ігорем Шумеєм "Глухі і гострі кути "Просвіти"(часопис "Галицька Зоря" №21-22), який знає цю проблему зсередини.
"…Як на мене, керівництво міського осередку у своїй роботі мало б послуговуватися наперед продуманою програмою дій, якщо хочете, розробити свою стратегію розвитку, а не чекати, що скажуть зверху. Також слід негайно провести перереєстрацію своїх членів, проаналізувати звіти Голів первинних осередків і провести свої звітно-виборні збори із скрупульозним аналізом власних прорахунків і хиб. До керівництва Товариства слід залучити молодих енергійних людей, які встигли проявити себе як неординарні особистості не лише у загальноміських заходах, але й відомі своєю творчою діяльністю далеко за межами Дрогобича. З досвіду знаю: таких людей чимало, і вони хотіли б прислужитися спільній справі.
На сьогодні громадськість міста Котермака гостро відчуває, що ця, колись авторитетна і впливова, організація реально не має значення та ваги в Дрогобичі, а її теперішнє керівництво – це дійсно своєрідний "прихисток" для жменьки політиканів і пристарілих "ентузіастів-просвітян", які живуть лозунгами, збором внесків і пожертв, а насправді лише імітують патріотичну діяльність".
Важко не погодитися з автором цих слів. Чи не так?
Переглядів: 6205
|