Роздуми
|
Написав(ла) Юрій Федчак
|
04.08.2013 |
З першим гудком приміської електрички він зірвався на лапи і побіг назустріч першим вагонам. Спочатку метушився на пероні, намагаючись когось близького розгледіти у незнайомих обличчях, розпізнати знайомий запах серед сотні чужих. А потім пес загавкав. Ось прибула наступна електричка, а відтак і третя – маршрутом з Трускавця до Львова, а він все бігав, крутив головою у різні боки, та марно – люди йшли, заходили у вагони, однак на його відчайдушний гавкіт ніхто так і не відгукнувся.
(натисніть на фото для перегляду, всього 3 фото)
Фото 2, фото 3.
Якби ж то Людина могла розуміти мову звірів! Не обов’язково диких тварин у лісах, а бодай тих, кого приручила собі для служби. Цей пес ніяк не міг зрозуміти: за що? Чому господар його обдурив, адже собака йому був вірним другом, до того ж молодий і здоровий? І куди йому тепер податися? Приєднатися до одного з гуртів бездомних, голодних і озлоблених собак, що зграями бігають по місту? Тоді навіщо його господар приручив ще цуценям?
Собака – розумна тварина, вірна, віддана, є охоронцем спокою господаря і служить на варті цілісності оселі. Собаки, рятуючи людей, часто приймають у небезпечних ситуаціях перший удар на себе. Так, собака – тварина, але яким же треба бути звіром, щоб зрадити вірного друга?
Надвечір, повертаючись електричкою зі Львова, побачив на пероні цього ж пса, що цілий спекотний день, без їжі і води марно силкувався розпізнати свого господаря серед тисячі незнайомців. Шкода його. Добре, коли твій собака – друг, але погано, коли твій друг – собака.
Переглядів: 5792
|