Дві сторони медалі Або як Раймунд Ярош "любив" українців
|
|
|
Роздуми
|
|
Написав(ла) Володимир Садовий
|
|
17.10.2013 |
 Нещодавно прочитав статтю викладача Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка Богдана Лазорака "Раймунд Ярош – останній бургомістр Дрогобича", розміщену в часописі "Галицька брама" (квітень-травень 2013). Автор подає досить цікаву історичну розвідку щодо постаті Раймунда Яроша (1875 – 1937). Однак, на мій погляд, кожен поважаючий себе історик повинен доводити справу до кінця. Попри всі заслуги бургомістра Дрогобича незайвим буде подати інформацію про його ставлення до українців. Очевидно, Богданові Лазораку варто більше уваги звернути на українські часописи міжвоєнного періоду. Саме в них міститься найбільший відсоток правди щодо різних аспектів життя нашого народу.
Безперечно, Р.Ярош багато зробив для розвитку Дрогобича, Трускавця, Борислава. Однак ці блага досить своєрідно відчули на собі наші співвітчизники. За даними Української Загальної Енциклопедії, яка виходила в 30-их рр. минулого століття за головною редакцією Івана Раковського, в Трускавці тоді проживало 2500 мешканців, 65% становили українці. Про ставлення до них бургомістра яскраво свідчить стаття, яку наводжу нижче мовою оригіналу зі збереженням тогочасного правопису.
Господарка в одній місцевости
Як живе і які порядки завів у Трускавці п. Ярош?
Львівське "Діло" з дня 14. вересня 1929. p.
"Вже кілька разів писалося в "Ділі" про відносини в Трускавці і про ріжні невигоди й терпіння широких кругів місцевого населення. Нещодавно був допис у "Ділі" про цькування українського населення, якому не дозволяється навіть на фестини, аби – Боже борони! – кураційники з Варшави чи з Познанщини не побачили, як культурно вміє бавитися місцеве населення й аби один чи другий з них не допоміг придбати білету на культурно-освітні почини українського селянства.
Та ці цькування українського населення – це тільки одна сторона медалі. Варто поглянути й на другу: господарку всемогучого й необмеженого нині власника Трускавця п. Яроша, що як посадник цієї кураційної місцевости опанував її зовсім і підпорядкував її зі всім і вся своїм власним інтересам.
Як веде господарку в Трускавці всевладний Ярош, видно найкраще з того, що він з колишніх 5% свого посідання в цій місцевости довів до того, що нині Трускавець – це власність його і його спілки. Місцеве населення позбавлено всяких прав, воно не має ніякого голосу й опинилося на становищі невільників. Йому не можна навіть заглянути до ресторану на терені купелевого заведення, воно не сміє навіть вступити до парку без перепустки чи легітимації. Що більше: місцевому населенню заборонено ходити по громадських теренах, навіть ходити чи їздити по повітовій дорозі. Наче зачумленим! За переступлення приписів п. Яроша в цих справах падуть на людей кари, як з рога обильности.
В дальшому варто зазначити, що води в Трускавці не дістанеш, хочби потребував її для рятування зімлілого. Одна-єдина і головна керниця замкнена на ключ. Хочете води – мусите купувати содову воду виробу Яроша і на це нема ради. А від якогось часу замкнено для населення й дорогу до Городища, якою воно ходило без перепон від нєзапамятних часів. Поліція, що пильнує цього переходу, не пускає туди нікого, так, що копальняні робітники, які ходять щодня до праці, мають 4–5 км. дороги більше.
Та це ще далеко не все. "Нафтусі" невільно нині черпати місцевому населенню під строгою карою, навіть туму, що має спільні ґрунти. А щоб довести до своєї здавна вимріяної ціли: посісти "Нафтусю" на власність, страшить п. Ярош населення вивласненням, хоч "Нафтуся" лежить переважно на ерекціональних ґрунтах. Ці ґрунти оцінюють на яких 3 (три) міліони зол., а п. Ярош мав би охоту виміняти їх за свій маєток, що вартує не більше, як 300.000 золотих".
* * *
Львівське "Діло" неодноразово публікувало подібні статті. Очевидно, для цього були вагомі підстави.
З наведеної вище інформації бачимо, як ставився Р.Ярош до українців. Їхнє цькування та зневага характеризують його не з кращого боку. Та це й не дивно, адже був представником польської національної громади, а про тогочасні відносини українців та поляків ми добре знаємо з історії. Слава Богу, що сьогодні ці відносини змінюються на краще. Хотілося б, щоб наші сучасні дослідники не підходили однобоко до висвітлення той чи іншої теми.
Як би там не було, історик завжди повинен бути об’єктивним, адже минуле нерозривно пов’язане з майбутнім.
Переглядів: 6638
|
