За останні два роки слово "революція" стало для світу вже звичним – воно не вщухає із стрічок новин. І всі ці революції мали – спільний – детонант. Про її величність Дурість та про те, чому можновладцям слід вивчати науку Соціологію...
(натисніть на фото для перегляду, всього 1 фото)
Два роки тому, у грудні 2011 р., в Тунісі розпочалася революція, яка розбурхала світ, а її дух й досі переповняє низку ісламських держав. Те, що тоді розпочиналося пікетом - одним із багатьох - через буденні проблеми людей, переросло у щось більше, коли розгін цієї акції тамтешніми силовиками, котрі відкрили вогонь, завершився смертю двох маніфестантів.
Півтора роки тому, у середині лютого 2012 р., іспанський регіон Валенсія потрясли масові - тоді ще не такі звичні - протести, які підтримали також в основних містах країни; їх охрестили на арабський лад - "Валенсійською весною". А все тому, що поліція розігнала учнівську акцію протесту. Старшокласники однієї з шкіл три дня поспіль виходили після уроків на вулицю та перекривали проїжджу частину сівши посеред дороги на декілька хвилин. Таким чином, пару десятків хлопців та дівчат, разом з деякими вчителями, хотіли привернути увагу до проблеми бюджетних скорочень та заборгованості Адміністрації перед навчальними закладами - через це їх школа тоді залишилася без опалення. На третій день, цій - несанкціонованій - акції вирішили поставити кінець: поліція силою кийка розчистила проїжджу частину, в процесі чого навіть затримала одного 17-річного учня. Наступного дня, на тому ж місці і в той же час, поліція розганяла вже численніший пікет проти скорочень та на підтримку постраждалих товаришів, - затримали ще 10 молодиків. Відтоді світ спостерігав чи не щоденні тисячні маніфестації в курортному регіоні, які не обходилися без сутичок з поліцією та постраждалими з обох сторін. На 7-й день конфлікту на маніфестацію у Валенсії вийшло 250 тис. осіб - майже кожен четвертий житель міста, і така пропорція спостерігалася й у інших райцентрах області. Неспокій тривав декілька тижнів, але ситуацію розвантажив початок березневих народних гулянь регіону…
Півроку тому, 28 травня, у Стамбулі, півсотні екологістів встановили наметне містечко в одному з парків міста, аби завадити його вирубці. Правоохоронці здійснили невдалу спробу розгону після якої кількість протестуючих лише збільшувалася. Коли на четвертий день акції правоохоронці атакували табір застосувавши водомети - протести поширилися на загальнонаціональний рівень.
Донедавна саме стамбульська площа Таксімі звучала в кожному світовому ЗМІ, але тепер - як і дев'ять років тому - всі говорять про київський Майдан.
Український випадок не став винятком світової тенденції: саме через "Беркут" те, що було маніфестацією за євроінтеграцію перетворилося на антиурядову революцію. Поширене переконання, що, якби влада (хоча, все має конкретні імена) не вдалася до брутальності 30 листопада, ще 1 грудня опозиційні лідери провели б заключне віче. Більшість мітингуючих розійшлися б - епіцентр подій перемістився б до Верховної Ради... Такий крок влади можна інтерпретувати по-різному. Щоправда, методологічний принцип відомий як "бритва Хенлона" виголошує: "...не вбачайте злого наміру в тому, що цілком можна пояснити дурістю"
***
Радикалізація не тільки вимог, але й дій - інша складова реакції на міліцейське свавілля. Чи не всі кажуть: "провокатори", "тітушки". Проте, замовчується, що в ту сумнозвісну суботу київські футбольні ультрас, які зазвичай аполітичні, вийшли на вулиці - як і чимало інших радикальних організацій та окремих громадян - з готовністю "захищати людей" (вл.інф.). У неділю вже важко було відрізнити "тітушка" від "радикала". Нічого дивного. На жаль, це - результат довготривалого нав'язування того, що єдина форма змінити щось в країні - силова...
Приймати рішення може бути легко, важко влучити. Той, хто має владу та силу не конче має це доказувати, - вчать недавні світові події. Але навіть після окроплення Майдану кров'ю, Микола Азаров продовжує наполягати: "нам есть чем ответить". Як сказав міністр Талейран Наполеону Бонапарту (після обурення Європи щодо страти герцога Енг'єнського): "Сір, це гірше ніж злочин. Це - помилка."
Наприкінець, якщо глянути наслідки наведених світових випадків, то в Тунісі добилися відставки президента, який подався до екзилу; у Валенсії обмежилися відставкою головного поліціанта області; а в Туреччині уряд лише відклав свої плани. Чим все завершиться в Україні, можна лише гадати. Цікаво також й те, що в Тунісі та Стамбулі влада застосувала силу відразу, у Валенсії - на третій день акції, а в Києві - на десятий. Топитися на березі стає вже традицією чинної влади.
Переглядів: 4421
|