"Українська справа" і "Залізний лицар"

Надрукувати
Роздуми
Написав(ла) Наталія Турмис, кандидат історичних наук   
08.04.2014
Дрогобицький памятник лицарюНу що здавалося б спільного між "Українською справою" і скульптурою "Залізного лицаря", який з ініціативи барона Казимира Гужковського постав у 1916р. у Дрогобичі? На перший погляд нічого, але символізм в українській історії неодноразово відігравав далеко не другорядну роль.

У вирі політичних і військових лихоліть початку ХХ ст. найвидатніші українські політичні і культурні діячі ламали голови над питанням якою має бути доля України. Ідея створення самостійної Української держави за Збручем, поділ Галичини на польську і українську частини та створення разом з Буковиною Українського коронного краю з широкою національною автономією в межах Австро-Угорської імперії стала основою концепції галицького політичного проводу. Цю позицію активно відстоювали представники Українського клубу в австрійському парламенті та Головна Руська Рада (національно-політичний орган створений українцями у Львові ще в ході революції 1848-1849 рр.).

Та чи не найбільше до реалізації проекту національно-культурної автономії і розвитку українського руху приклався згаданий нами барон Казимир Гужковський (1864-1919 рр.). Будучи полонізованим представником українського шляхетського роду з Наддніпрянщини, що у XVIII ст. осів у Галичині, К.Гужковський, як і багато його сучасників, відчув тісний зв’язок з українським селом, етнографічним українством, національною ідеєю, яка в роки Першої світової війни переросла в повну національну свідомість. Ще за довго до початку війни він встановлює контакти з колами галицької інтелігенції – Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким (1860-1917), бароном Миколою Васильком (1868-1924), Теофілом Окуневським (1858-1937), Лонгином Цегельським (1875-1950). Зустріч К.Гужковського з австрійським ерцгерцогом Вільгельмом фон Габсбургом (1896–1948), що відбулася у 1914р. суттєво вплинула на розвій українського національного руху. Вільгельм фон Габсбург – третій син ерцгерцога Карла-Стефана рідного брата імператора Франца-Йосифа І не міг претендувати на трон, тому вибрав для себе військову кар’єру.

Водночас у родині Габсбургів існувала традиція опікуватися численними народами імперії. Ще в дитячі роки мати Вільгельма обрала для сина українців або як їх ще називали в імперії русинів, оскільки через відданість та лояльність до Відня і несхильність до революційних заворушень вони мали чудову репутацію. Мати оточила сина українськими слугами, відповідно з ранніх років він чув, в тому числі, і українську мову, яку сам опанував у військовій академії у Вінер-Нойштадті, а згодом удосконалив у 13-му полку уланів, де служили українці із Золочівщини. Саме тут відбулася доленосна для В. фон Габсбурга зустріч із К.Гужковським. Знайомство таких різних і водночас близьких по духу людей з часом переросло у щиру приязнь. У листі від 15 жовтня 1916р. В.Габсбурга до К.Гужковського: "Ми є "кровні" принаймні у нашому спільному способі мислення". Саме К.Гужковський став тим містком який з’єднав Вільгельма – представника правлячої монаршої династії з політично-активними українцями – нечисленним і чи не найобділенішим народом імперії Габсбургів.

А тим часом український рух набирає обертів. Митрополит Андрей Шептицький висловлює ідею про можливу персональну унію держав у межах імперії Габсбургів. У такому випадку главою майбутньої української автономії у складі федерації мав би стати хтось з Габсбургів. На цю роль якнайкраще підходив Вільгельм фон Габсбург, який у середовищі українців послуговувався іменем Василь Вишиваний. Еволюція Вільгельма від опікунсько-лояльного ставлення до українців і до відчайдушного виразника їх інтересів стала шоком для решти членів його сім’ї. Натомість, для українців залучення до орбіти політики представника правлячої династії надало нового імпульсу "Українській справі".

Серед проблем, якими активно опікувався Вільгельм фон Габсбург, було сприяння у розбудові легіону Українських січових стрільців, звільнення з російського полону митрополита А.Шептицького, фінансування наукового товариства ім.Т.Шевченка. Водночас К.Гужковський у 1916р., будучи старостою Дрогобича, ініціював встановлення в місті, за зразком Львова, скульптури "Залізного лицаря" - воїна в лицарському обладунку з мечем, як символу військової звитяги галицького воїна на полях військових битв. Дерев’яна скульптура заввишки 2, 63 метра мала стояти на площі у спеціально спорудженому павільйоні. Скульптура мала спеціальне призначення: кожен, бажаючий міг фінансово долучитися до допомоги сиротам та вдовам воїнів, загиблих у Першій світовій війні. Для цього потрібно було купити за 50 сотиків залізного цвяха і власноручно вбити в дерев’яну статую. Шапочки цвяхів створювали своєрідну залізну броню лицаря. Після закінчення війни і розпаду Австро-Угорської імперії статую демонтували. Подальша доля дрогобицького "Залізного лицаря" невідома. Натомість, львівська скульптура зберігається у Львівському історичному музеї (філіал "Арсенал"). Незважаючи на те, що від згаданих подій минуло майже 100 років у свідомості галичан скульптура "Залізного лицаря" асоціюється із символом вдячності героям, що обороняють свою Вітчизну. Символічно, що ініціатором такої гідної меценатської справи виступив барон К.Гужковський, людина великих чеснот і національно-свідомих переконань.

Переглядів: 2918

Коментарі (2)
 
Для кого і для чого ця стаття? Тим більш , що історія лицаря не раз і не два вже друкувалась. Чергове бла-бла-бла.
| Ukraine, Lviv
Рейтинг: 10+ -6-
 
***, 08:02 08 квітня 2014 р.
 
Долю України повинні будувати ми, і виховати гідне покоління!Слава Україні! 
Підіймайся Україно,  
повставай з неволі,  
окупантова нога 
в тебе на оборі! 
Як сказав би 
мудрий геній,  
наш Шевченко-тато 
хочеш мати Україну,  
вмійся захищати!
| Ukraine, Kiev
Рейтинг: 6+ -5-
 
чорна перлина, 21:22 08 квітня 2014 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2018 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3730 днів)