 Кажуть, як у такий день Господь когось забирає до себе, то він попадає у рай. 20 квітня на 47 році життя ( як Тарас Шевченко!) пішов у вічність Василь Миронович Кондзьолка. Двадцять днів він був у комі через цукровий діабет, на 21 день англійські медики відключили його від апарату підтримки, бо заробітчанин Василь не мав ані страхового полісу ані готівкової застави на тривале лікування. Вдовою в Дрогобичі залишилася дружина Тетяна та дочка.
З Василем я сидів два роки за однією партою. Потім наші шляхи не розійшлися і ми постійно спілкувалися. Василь Миронович мав справжній талант до техніки, тому один із перших освоїв комп’ютера, працював, як він казав "на старшого брата", - Володимира Кондзьолку. Правда недовго, бо старший брат не хотів вчасно та у повному обсязі платити зарплатню. Мовляв, не працюй на мене, а працюй на себе. Тож Василь пішов "на свої хліба". В той час у місті було троє людей, які поставляли програми для ПК та здійснювали їх ремонт: Олександр Багінський, Ігор Конколевський та Володимир Кондзьолка. Останній піратські програми продавав задешево, мовляв, нехай конкуренти подавляться. Залучав "дешеву силу"- студентів, бо їм платив скільки хотів. У нього ще тоді працював талановитий студент педуніверситету Сергій Оленич. Та розійшлися брати Кондзьолки ще й за різного трактування поняття "чесність". Володимир Миронович на виборах 2002 року працював на одіозного політика Михайла Сендака. Мав добрий заробок, через благодійний фонд Петра Димінського продав комп’ютерну техніку на 5000 гривень ( це тоді була тисяч доларів). А ще випустив під Сендака альбом "Співаймо українською"- теж заробив тисячу доларів. Нікому, хто на нього працював не заплатив ані копійки. Тому й дочекався анонімки про своє "піратство" і перевірки зі Львова, що коштувала йому добрячу суму. Потім ще спливли фальшиві долари, які його молоді помічники надрукували "для розваги" на потужному кольоровому принтері.
Дві кримінальні справи Володимир Миронович, як кажуть "залатфив". Однак попав у залежність від СДПУ(о), бо її очільником був голова податкової інспекції Олексій Сторчило. Володимиру Кондзьолці терміново довелося заховати посвідчення радника Сендака і він став частим гостем у податковій. Василь Миронович якось хотів поговорити з братом за такі його маневри, але Володимир Миронович його проігнорував: у тебе своє життя, у мене- своє…
До Василя звернувся його знайомий податківець із пропозицією очолити конвертаційний центр. Той погодився і незабаром на другому поверсі філармонії троє молодих людей ( прізвища не вказую, бо вони й досі живуть у Дрогобичі) під дахом податкової стали добряче заробляти. Ось тоді Василь і спромігся купити собі квартиру, бо до цих пір сильно бідував. У сусідньому кабінеті в цей же час "надавав юридичні послуги" друг Володимира Кондзьолки недавній проШтрафившийся корупціонер п. Ш. . Вони нібито допомагали підприємцям здавати звіти у податкову, - теж заробляли нормально. Але конвертаційний центр, як би він не маскувався, почав дратувати заздрісного добродія Ш.. Тож у певний час він запропонував Володимиру Кондзьолці втрутитися у ситуацію, - хай твій брат ділиться, бо хтось його може "здати". Василь категорично відмовився ділитися, бо не мав на це ані права ані можливості. І вже незабаром почалися несподівані перевірки, на які податківці не встигали реагувати і він зі своїми товаришами у будь-яку мить міг загриміти у в’язницю. Та й керівник податкової теж змінився, тобто виникла ситуація "козла відпущення", якого нова влада могла із нього зробити. Довелося хлопцям звідти піти, але вже за дві доби там сиділи нові виконавці, які почувалися досить комфортно, бо перевірки припинилися… Ніби нічого й не сталося, теж комфортно ( чи платив оренду філармонії невідомо) відсидів у кабінеті 2003 та 2004 рік на "юридичних послугах" колега старшого брата п. корупціонер Ш..
А мій шкільний товариш 2008 року вимушено поїхав на заробітки у Англію, як він тоді сказав: від гріха подальше. Тим більше, що на нього там чекав його добрий знайомий, теж дрогобичанин. Василь добре знав англійську, тому на перших порах підробляв перекладачем у свого колеги. Потім знайшов більш-менш постійну роботу та заробіток. Але на той час від стресів, яких зазнав, вже мав запущений діабет, - багато грошей йшло на дороге лікування, бо не мав легалізації та медичної страхівки, яка в Англії є досить великою. Із коротких розмов зі мною я знав, що він не підтримує стосунків зі старшими братом, переймається долею дружини та дочки. Не скаржився на тяжкі обставини, бо мав твердий характер. На відміну від старшого брата, ніколи не кидав почату справу на півдороги та не будував авантюрних планів. Був дуже щирою людиною, ще із шкільних років вирізнявся загостреним почуттям справедливості. Завжди захищав слабших.
За тиждень до того, як його здолав діабетний приступ, казав мені, що дуже скучив за Україною і не розуміє, що відбувається у Криму та на Сході. Планував улітку приїхати на декілька днів. Потім була кома. Розповідають, що коли про це дізнався Володимир Кондзьолка то пожартував: кома це ще не крапка… Крапка трапилася 20 квітня.
Напевне поховають мого товариша десь на шпитальному кладовищі. Не під прізвищем Кондзьолка, а за номерком на нозі, як це прийнято у Англії для безхатьків. Бо навряд чи його тіло для поховання на батьківщині згодиться перевезти його старший, небідний брат, Володимир Кондзьолка. Ось я й питаю себе: хто ж бо ви насправді, Володимире Кондзьолка?
Переглядів: 11115
|
