 Те, що нас завжди обважували на базарах, більшість знає, однак те, з якою наглістю це роблять сьогодні, не вкладається в голові. Колись один знайомий сказав мені: "Ти в мене помідори не купуй". Посміхнувшись додав: "Десь біля сімдесят відсотків прибутку я маю за рахунок обважування покупців". Я не повірив, ми перевели це на жарт, випили по каві і розійшлися.
Згодом, купивши на базарі вишні, я чомусь згадав слова знайомого. Продавець, молодий хлопчина, зважив їх на механічній (стрілочній) вазі, яку вже давно можна зарахувати до антикваріату. Вдома, зваживши цей "кілограм" вишень на електронній вазі, я констатував цікавий факт – бракувало 150 грамів. У грошовому еквіваленті це було приблизно 3 (три) гривні. Якщо врахувати, що за день цей продавець обважує не один десяток, а може й сотні людей, то й сума вийде пристойною. "Можливо, тільки він один такий "розумний"?", – подумав я. Згодом, провівши кілька подібних експериментів, переконався, що ця хвороба – обважування в більшій чи меншій мірі – притаманна, мабуть, кожному продавцеві на базарі. Тож не дивно, що більшість з них не спокусити заробітками за кордоном, оскільки вдома, обдурюючи покупців, можна заробити значно більше. Сьогодні механічними (стрілочними) вагами користуються менше, натомість більше поширені електронні. "Можливо, вони не брешуть?" – подумав я і вирішив це перевірити. На запитання, чи можу вибрати кілограм абрикосів, у відповідь почув категоричне: "Ні!". Виходить, мав би купити і добрі і гнилі. Звісно ж, до цього продавця я вже ніколи не підійду. Відійшовши далі, прошу зважити три банани. Зробила це ввічлива жіночка, чомусь забувши виставити електронну вагу перед зважуванням на нуль (там вже було зафіксовано 45 грамів). Банани потягнули на 680 грамів. Якщо відняти 45 то мало би бути 635 грамів. Та це лише перший крок до обважування. Другий дещо цікавіший. Переваживши банани в магазині "Ромашка", що на розі площі Ринок біля церкви Святої Трійці, побачив покази електронної ваги – 580 грамів. Треба віддати належне продавцям цього магазину – електронна вага там працює добре, в чому переконався, зваживши банани вдома. Отже, з ввічливою посмішкою, жіночка на базарі обважила мене на 100 грамів, тобто приблизно на 2 (дві) гривні в грошовому еквіваленті. І це при вазі значно меншій за кілограм! У гарний базарний день, коли той чи інший товар купують багато людей, не важко уявити прибутки продавців. Зрештою, при бажанні, подібні експерименти може провести будь-який покупець і це буде незаперечним доказом того, що я не був марнослівним. Дехто може мені закинути, що, мовляв, рахую чужі гроші, адже всі хочуть добре жити, забезпечувати себе, дітей, внуків. Та чомусь одні роблять це чесно, іноді тяжко працюючи на чужині, а інші дурять, ввічливо дивлячись в очі. Ще й ходять до церкви, де часто чують слова священика: "Полюби ближнього, як себе самого!". На сповіді щиро каються у своїх гріхах, які згодом знову чинять. Називають себе християнами, однак ніколи ними не були. Забувають, що багато з них мають бідних родичів, які рахують кожну копійку. Та не забувають, обдуривши покупця, ввічливо сказати: "Дякую, заходьте ще…".
Ми хочемо в Європу (хоча територіально завжди їй належали), однак, забуваємо, що, належачи їй, мали би мати європейську свідомість. Незайвим буде зробити невеличкий екскурс в історію. До 1939 року Галичина століттями перебувала у складі Європи, оскільки належала до Польщі (1340 – 1772), Австрії (1772 – 1918) та знову Польщі (1920 – 1939). Отже, ми жили за європейськими законами і поняттями, які були знищені під час перебування на наших теренах російських окупантів у 1939 – 1941 рр. та у 1944-1990 рр. Нещодавно мені до рук потрапив цікавий документ, зміст якого наводжу нижче. Він адресований греко-католицькій громаді в с. Горожанна Велика Миколаївського району і пройшов пошту 28.08.1939 р. у Львові. На ньому також стоїть мокра печатка відділення пошти в Комарному, де його можна було отримати. Він стосується теми, якій присвячена ця стаття. У ті часи в торгівлі у продуктовій сфері здебільшого використовувалися вагові гирьки, різноманітні мірки і мова в ньому йде саме про них. Зазначається, що ті, які пройшли перевірку у 1937 р., повинні пройти контроль в поточному 1939 році, тобто він проводився кожні два роки. А тепер найцікавіше! Виділеним шрифтом надруковано, що винні у вживанні або переховуванні неперевірених гирьок, підлягають штрафу у 1000 злотих (теля тоді коштувало 20 зл., кінь – 80 зл., молочна корова – 190 зл.) і арешту до шести тижнів, або одного з цих покарань! Самі ж гирьки чи якісь інші мірки конфісковувались. На документі мокра печатка польською мовою: "Регіональне відомство мір. Округ Львівський" та підпис керівника відомства. Що не кажіть, дорого тоді можна було заплатити за шахрайство, на відміну від сьогодення!
Виникає запитання: якою була б реакція тих, хто торгує на базарі продуктами у випадку затвердження подібних законів сьогодні? Відповідь – швидше за все, ніякою, бо на закони в Україні поки що здебільшого не звертають уваги, вони просто не діють. Однак, усі хочемо в Європу. Судячи з того, як нас дурять на базарах, а ми покірно з цим погоджуємось, нам до неї ще дуже далеко. Очевидно, щоби їй належати, необхідно змінити свою свідомість, а це справа не одного дня, місяця чи року. Тож починаймо з себе, а згодом побачимо і результат.
Принагідно згадую одну історію, яка мала місце ще у радянські часи десь на початку 1980-х років. Запам'ятав тому, що їй була присвячена телепередача, яку з батьком дивився. Діло було у Львові, в одному кафе, яке знаходилося на вул. Жовтневій (сьогодні вул. Дорошенка). Відвідувач звернув увагу на те, що йому налили коньяк, принагідно нахиливши мірку (тоді ще ними користувалися). Зажадав перевірити, чи дійсно налили 100 грамів. Слово за слово, спалахнула сварка, однак відвідувач домігся свого. Виявилося, що йому не долили біля п'яти грамів коньяку! Справа набула великого резонансу. Нагрянула перевірка, кафе обшукали і дещо знайшли. У кутку стояв трубчатий вішак для одежі, такими користувалися ще з 1950-х років. Комусь із ревізорів прийшла думка обрізати знизу трубки, що й було зроблено. Те, що сталося після цього, викликало шок! З трубок посипалися золоті монети російської дореволюційної чеканки! Закінчилося все тим, що кілька працівників кафе потрапили за грати на тривалі терміни. От вам і п'ять грамів! Звичайно, в це важко повірити, та якщо врахувати, що кафе щодня відвідувало багато людей, а коньяк був дорогим і не доливався роками, то, виходить, золоті монети не впали з неба. Що не кажіть, але злочинна радянська влада все ж мала плюси.
Проведемо паралель із сьогоденням. Більшість бажаючих випити 100 грамів, мабуть, не підозрюють, що, замовивши їх, отримують значно менше. Сьогодні мірками майже не користуються і наповнюють чарку, яка містить буцімто 100 грамів, по самі вінця. Однак там, насправді, буде бракувати 15-20 грамів, оскільки вона на 100 просто не розрахована. Тож не дивно, що вам налиють по самі вінця, а на прощання скажуть: "Дякуємо, заходьте ще…" У випадку конфлікту ви нічого не доведете, і, можливо, ще й самі станете винними в ньому.
Як бачимо з вищенаведеної інформації, ніде так добре не живеться людям, задіяним в торгівлі, як в Україні. Хочуть в Євросоюз, однак не усвідомлюють, що в ньому не зможуть обдурювати в тих масштабах, в яких це роблять, не належачи йому. Тож чи не варто вже потроху змінювати свою свідомість? Адже рано чи пізно це прийдеться робити і чим раніше, тим краще.
Переглядів: 7355
|
