Увага: прецедент! відкритий суд |
Новини | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Написав(ла) Петро Мацан, "Галицька зоря" | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
27.08.2015 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Адвокат Анатолій Мацей позивається до "Галицької Зорі". Предмет позову – дві статті, що були опубліковані на шпальтах газети понад рік тому. Позивач усерйоз вважає, що газета "звинуватила" його у самовпевненості, втраті самовладання, несенні ахінеї і т.ін., і що "ці висловлювання містять негативну оцінку професійної діяльності адвоката Мацея А.М.".
Що, наприклад, (дослівно наводимо одну із позицій позову): "Звинувативши позивача у втраті самовладання", відповідачі створили для оточуючого населення ситуацію, яка дає право складати про адвоката Мацея А.М. думку про те, що останній: не вміє володіти собою, не має достатньої витримки, є нестриманим у конкретній ситуації, відступає від прийнятих правил та норм, перебуває у стані несамовитості, є надто схвильованим, збудженим". Щиро кажучи, ні газета, ні автор вже аж так зле не думали і не думають про А.Мацея. Вживши словосполучення "втрачаючи самовладання", яке, на нашу думку, відображало емоційний стан адвоката в конкретний час і за конкретних обставин, ми, тим не менше, ні в чому його не звинувачували і, тим більше, були далекі від того, щоби створювати якусь "правову" ситуацію для "оточуючого населення". Усе це – розмаїте тлумачення звичайного мовного звороту, – розійшовшись мислью по древу, нафантазував сам про себе А.Мацей. 3 липня у Дрогобицькому міжрайонному суді за головування судді Олесі Нагірної відбулося засідання у справі, на якому з поясненнями позовних вимог виступив позивач. Сьогодні – хід у відповідь відповідача. *** Позивач вимагає спростування публікації, яка під заголовком "Страждання "Мацея…" була надрукована у "ГЗ" від 20 травня 2014 року, в запропонованому ним варіанті, що містить сім позицій. Позиція перша (загол. статті): "Страждання Мацея. Відповідачі у справі Радзієвського, видається, тримають свого адвоката на голодному пайку". Пояснення редакції: А що тут власне спростовувати, якщо адвокат після двох із лишком годин праці, показуючи на годинник, категорично заявляє про своє конституційне право на обідню перерву, і, врешті, коли суддя не задовольняє цієї вимоги, піднімається з місця і буквально волає про те, що він хоче їсти. Коли людина голодна, це, поза сумнівом, їй дошкуляє. Вона, вочевидь (залежно від того, коли востаннє їла), страждає. Відтак автор публікації, цілком природно, припустив, що відповідачі, тобто довірителі і працедавці адвоката, тримають його на голодному пайку. Припущення, зрозуміло, містить іронію, яка абсолютно прийнятна з точки зору журналістських стандартів і журналістської етики. Проте редакція глибоко сумнівається, що А.Мацей був настільки голодний, щоби перервати слухання справи, яка, як повсякчас на судових засіданнях наголошував сам адвокат, має великий резонанс і суспільну значимість. Скоріш за все, Мацей, опинившись, так би мовити, без домашніх заготовок, завдяки яким дотепер йому вдавалося затягувати слухання справи, й справді втратив самовладання і вдався до банального прийому, зіславшись, як писав Іван Франко, на желудкові інтереси. До речі, з приводу свідомого затягування слухання справи жорстку заяву виголосив на судовому засіданні позивач, котрий при цьому нагадав учасникам процесу прописну істину про те, що мудреці говорили: якщо не знаєш як робити, роби за законом. На що А.Мацей "втулив" репліку (цитуємо дослівно): "А ще кажуть, що закон як дишло". Про це в газетній публікації нема, але є в аудіозапису згаданого засідання. Ця репліка, поза сумнівом, яскраво свідчить і про фаховий рівень адвоката, і про його професійну етику і про вроджену чи набуту здатність говорити дурниці (тобто нести нісенітниці, ахінею), причім, не де-небудь, а в… храмі Феміди. Позиція друга (абзац 8 ст.): "Причина непорозумінь почала вилазити, мов шило з мішка, відразу після того, як суд позбавив Мацея можливості укотре скористатися, висловлюючись футбольною термінологією, положенням поза грою. Як тільки адвоката змусили вступити в "гру", його самовпевненість почала танути як сніг. Втрачаючи самовладання, Мацей поніс таку ахінею, яка абсолютно нівелює його позиціонування як правника європейського зразка, яким ім'ярек "козиряв" раніше". Пояснення: У публікації (абзаци 3,4 і 5) йдеться про те, що, як з'ясувалося, у розпорядженні судді нема додаткових документів, буцімто, наданих судові стороною відповідача і без наявності яких, на переконання представника відповідача, тобто А.Мацея, слухання справи неможливе. Мало того, з'ясувалося також, що на процес не з'явилися троє із чотирьох заявлених свідків, відповідальність за явку яких узяв на себе представник відповідача, тобто А.Мацей. Відтак автор зробив цілком логічне припущення, що А.Мацей у такий спосіб укотре намагався затягнути слухання справи, але позаяк це йому не вдалося, адвокат, як пише автор публікації, почав втрачати самовладання і нести ахінею (тобто нісенітниці, дурниці). Це, до речі, не інформація, не факти, існування яких треба доводити чи спростовувати, а оціночні судження журналіста, висловлені ним внаслідок спостереження за розвитком подій на процесі (від самого його початку, включаючи засідання, на якому суддя Р.Дубель узяв самовідвід, після якого адвокат А.Мацей буквально торжествував і його впевненість у перемозі виглядала на порядок більше ніж власне впевненість). Але, підкреслюємо, це не факт, а спостереження, оціночне судження журналіста. Тепер про ахінею. Хіба не дурницею виглядало те, що адвокат А.Мацей, котрий на початку засідання не заперечував своєї відповідальності за явку свідків, після заяви позивача про затягування процесу раптом категорично відхрестився від цієї відповідальності, заявивши, що суд не приймав окремої ухвали з цього приводу. Інший приклад. Хіба не нісенітницею виглядало те, що адвокат А.Мацей наполегливо намагався заперечити достовірність так званого плану дій дрогобицької громади, який адвокат позивача І.Багнюк запропонував у якості правового доказу долучити до справи? А.Мацей не втомлювався стверджувати, що ця анонімка, на якій нема ні підпису, ні печатки не може бути доказом. Але ж ця анонімка, терпляче пояснював представник позивача І.Багнюк, дослівно була озвучена в сесійній залі добродієм В.Кондзьолкою, про що свідчить аудіозапис і що підтвердив у судовому засіданні свідок Б.Николаїшин. Аналогічною була позиція А.Мацея й щодо пропозиції І.Багнюка долучити до справи в якості письмових доказів низку номерів часопису "Галицька Зоря", в яких у хронологічній послідовності було відображено розвиток драматичних лютнево-березневих подій у Дрогобичі, акцентуючи на тому, що ці публікації дотепер ніким не оскаржені на предмет їхньої недостовірності і неспростовані. Проте А.Мацей, категорично запротестував. Зверхньо переглядаючи номер за номером і демонстративно відкидаючи їх убік, мов якийсь непотріб, цинічно заявив, що він не знає, як ця газета може свідчити про тиск на керівництво міста? І торжествуюче поглянувши в бік так званої групи підтримки, запитав: "Можливо, нею били?". Відтак, побачивши захоплення на обличчях учасників групи підтримки, заявив, що у якості доказу до справи може бути долучене тільки вітання на адресу О.Радзієвського, вміщене в одному з номерів. І не більше! Позиція третя (абзац 10 ст.): "… Адже два тижні тому адвокат Мацей, посилаючись на відомості, опубліковані в місцевих інтернет-порталах, домігся "відставки" судді Руслана Дубеля. Хоча ці віртуальні відомості, на противагу реальним відомостям, що опубліковані в "Галицькій Зорі", ґрунтувалися винятково на припущеннях і домислах, адвокат Мацей, підсиливши їхню значимість тирадами про європейські стандарти, досяг своєї мети: слухання справи внаслідок самовідводу Дубеля було "заморожено" на два тижні". Пояснення: Це вже, так би мовити, повний абзац – особливо з огляду на пояснення позивача щодо цієї позиції у судовому засіданні 3 липня. Свідомо чи, можливо, підсвідомо розуміючи, що спростовувати тут нема що, позаяк це навіть не оціночні судження, а доконаний і достовірний факт, А.Мацей, тим не менше, вихопивши з контексту одне-єдине словосполучення "домігся", поніс таку ахінею, від якої, образно кажучи, вуха в'яли. Він сказав, що його звинуватили в тому, що він… домагався суддю Дубеля. Але про те, що він його домагався, у автора статті нема жодних доказів. І що він, Мацей, узагалі до сексуальних меншин жодного відношення не мав, не має і не може мати. Ми не юристи і не судді, проте, на наше переконання, у подібних випадках треба конче призначати судово-медичну експертизу. Інакше, не приведи Господи, колись після таких "промов", які виголошуватиме в суді Мацей, когось доведеться доправляти в божевільню. "Нагородивши" в цьому плані ще купу дурниць, Мацей менторським тоном заявив, що неприпустимо для журналіста так некоректно писати. Не упустив також можливості повчити автора у яких випадках вживається слово "відставка". Але це ще було "квіточками" порівняно з тими нісенітницями новоявленого "знавця" в галузі журналістики, які він висловив у подальших своїх сентенціях. Втім, чи варто дивуватися? Як писав відомий польський гуморист і сатирик Станіслав Єжи Лец, "завжди знайдуться ескімоси, готові повчати жителів Конго, як слід поводитись у спеку". Думаємо, не варто пояснювати, що журналіст – не судовий виконавець, не міліціонер, не діловод, які приречені вживати вузькопрофесійну термінологію і лексику. Здається, ніхто дотепер, крім А.Мацея, не наважився вмістити журналістику в прокрустове ложе, нахабно позбавивши її незліченної кількості засобів увиразнення людських думок, спостережень, почуттів, без яких вона власне перестала би бути журналістикою як такою. Відтак її довелося би перейменувати на мацеївщину або, радше, йовбаківщину, позаяк скороспілий і самозваний Йовбак сьогодні є помітно популярнішим ніж Мацей. Між іншим, перш ніж повчати когось, що і як писати, вартувало би самому серйозно підтягнути рівень знань, який нижче середнього, якщо не ще нижче (десь приблизно на рівні плінтуса). Щоби не бути голослівними, наведемо витяг із клопотання А.Мацея про витребування доказів (цитуємо дослівно): 1. "чи за часів каденції мера Радзієвського О, В. головному редактору П.Мацан, та ще деяким членам редколегії було прийнято (призначено) журналістів та головного бухгалтера П.Мацан на державну службу, що надавало останнім підстави отримувати заробітну плату із місцевого бюджету, що свідчить про незаконне отримання пільг та додаткових компенсацій; Тому слід перевірити, чи видавалось нормативні правові зі сторони посадових осіб Дрогобицької міської ради, або Трускавецької міської ради щодо прийняття (призначення) журналістів та головного редактора газети "Галицька зоря" на державну службу". То ж треба примудритися у двох реченнях наробити таку купу фактологічних, смислових, стилістичних та ін., у т.ч. юридичних помилок. Адже ніякий мер не вправі надавати журналістам статус держслужбовця, тим паче головному бухгалтеру П.Мацан, якого не існувало і не існує в природі! Мабуть, А.Мацею дуже пощастило, що вчився у школі в той час, коли "двієчників" уже не залишали на два-три роки в одному класі. Інакше в одній із шкіл Луцька, Дубно, Дрогобича, Стрия чи Червонограда (залежно від того, куди б закинула доля) сидів би вусатий переросток і "гриз", щонайбільше, ботаніку. До зоології, йому, мабуть, було би ще заскоро. Позиція четверта (абзац 12 ст.): "Якби таке зневажливе ставлення до друкованого ЗМІ як до джерела інформації, яке продемонстрував на суді адвокат Мацей, дозволив собі навіть іменитий адвокат західного світу, то, висловлюючись фігурально, завтра пас би гуси, а не займався юриспруденцією". Пояснення: Думаємо, переконлива відповідь щодо заперечення цієї позиції позивача висловлена в попередніх поясненнях. У своїх же поясненнях, які прозвучали в судовому засіданні 3 липня, А.Мацей доводить, що якби він продемонстрував зневажливе ставлення до ЗМІ, в якому його категорично звинуватив відповідач, то це було би зафіксовано в обласній чи Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури. Позаяк цього нема, то, на переконання позивача, жодних доказів того, що А.Мацей зневажливо ставиться до ЗМІ, у відповідача теж нема. Очевидно, А.Мацей, в міру своїх світоглядних досягнень, щиро вірить, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, так би мовити, цар і бог, яка володіє монопольним правом на істину. Хтозна, можливо, вона навіть видала йому індульгенцію на відпущення гріхів, яку колись видавали папи римські у Ватикані, позаяк донині адекватно не відреагувала на жодну з заяв колишніх клієнтів А.Мацея, з якими він, скажемо так, повівся не зовсім коректно? Відповідачі, проте, думають, що навіть аудіозапису судового засідання достатньо, щоби довести те, що намагається спростувати А.Мацей. Тобто те, що він зневажив у залі суду найстаріше друковане видання, якому виповнилося 75 років від дня заснування, його колектив, журналістів, які чесно і об'єктивно висвітлювали торішні лютнево-березневі події у Дрогобичі. Зрештою, він таким чином зневажив і продовжує зневажати на цьому процесі таку фундаментальну цінність цивілізованого світу, як свобода слова, помилково, очевидно, вважаючи, що навіть не Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, але й аналогічна комісія Львівської обл. стоять значно вище цієї фундаментальної цінності. Позиція п'ята (абзац 15 ст.): "Під час перехресного допиту свідка Мацей явно почав втрачати самовладання. Недоречними репліками і запитаннями усіляко намагався збити з пантелику Николаїшина, проте головуючий Роман Коваль вчасно, так би мовити, тицяв йому під ніс "жовту картку". Врешті, відчуваючи, що програє "в суху", Мацей знайшов "геніальний" вихід із ситуації". Пояснення: Оспорюючи цю позицію, А.Мацей у поясненнях в судовому засіданні 3 липня наголосив на тому, що доречними чи недоречними були його репліки, вирішувати головуючому в справі, а не журналісту. Абсолютно правильно! Тому головуючий декілька разів поспіль і зупиняв намагання А.Мацея збити свідка з пантелику. Чому адвокат це робив? Та тому що Б.Николаїшин говорив правду, а А.Мацею, котрий, очевидно, надто багато пообіцяв своїм довірителям, це було невигідно. Натомість, для порівняння, А.Мацей чемно слухав, не перебиваючи жодним словом іншого свідка М.Ваврина, котрий давав покази в наступному судовому засіданні і, як ми написали в себе в газеті, щонайменше два рази збрехав під присягою. Позиція шоста (абзац 18 ст.): "Група підтримки, яка, мов ревізійна комісія, переслідує бідолашного Мацея на всіх засіданнях у справах Радзієвського і Метика, схвально підтримала непереборне бажання адвоката, як мовиться, закропити душу". Пояснення: А що тут власне спростовувати – метафори, порівняння, означення, які є стандартним арсеналом будь-якого журналіста? Чи, можливо, журналіст не мав права застосовувати цей арсенал, зважаючи на те, що А.Мацей, як він наголошував у поясненнях у судовому засіданні 3 липня, все-таки був не просто адвокатом, а представником громади, який захищав її від намагань пана Радзієвського поновитися на посаді мера? Але ж ніколи громада йому таких повноважень не давала. А.Мацея найняла група осіб, які прямо чи опосередковано хотіли керувати містом чи, скажемо так, ощасливити громаду без її на те волі. То ж чи варто, пане Мацею, ліпити з себе народного месника і творити чергову легенду? Позиція сьома (абзац 21 ст.): "Якщо хтось із відомих на теренах Дрогобича правників скаже, що адвокат відповідача грає у цьому процесі за правилами судового протоколу і професійної етики, то хай Мацей кине в мене каменем". Пояснення: Оспорюючи цю тезу, А.Мацей у поясненнях традиційно збирав докупи всілякі, як прийнято говорити серед журналістів, реп'яхи. Направду, старому газетному вовку з-понад тридцятилітнім професійним досвідом уже несила була слухати теревені з вуст абсолютного дилетанта в царині журналістики на предмет того, що, як і коли писати. Вчепився, сердешний, навіть каміння, твердо заявивши, що Мацей ніколи не кидав, не кидає і не буде кидати в нікого камінням. І що взагалі то дуже зле, коли журналіст намагається призвичаїти людей до такої поганої звички. *** Тепер щодо пояснень з приводу заявлених позивачем претензій, викладених у заяві про збільшення розміру позовних вимог. А.Мацей вимагає спростувати 14 позицій із матеріалу, який під заголовком "Адвокат із легендою, або Рятуймо дрогобицьку громаду від "захисту" Мацея!" був надрукований у номері "ГЗ" від 6 червня 2014 року. Відколи у пресі, зокрема в "ГЗ", з'явилися публікації про участь А.Мацея у резонансних судових процесах за позовами О.Радзієвського і Т.Метика, до редакції масово в усній, телефонній, електронній, письмовій формах почали звертатися колишні клієнти А.Мацея. В усних і телефонних повідомленнях, листах, копіях заяв на адресу міліції, вищої і обласної кваліфікаційно-досциплінарних комісій адвокатури, роздруківок із різних інтернет-порталів, у т.ч. м.Дубно, де перед цим А.Мацей тривалий час здійснював індивідуальну адвокатську практику, йшлося про те, що А.Мацей зовсім не та людина, за яку себе видає. Мовляв, пропонуючи безкоштовні послуги, адвокат таким чином заманює до себе клієнтів, а відтак ставить перед фактом, що без грошей вирішити те чи інше питання неможливо. І люди, не укладаючи з адвокатом ніяких письмових угод, довіряють йому свої кревні. Редакція, певна річ, не могла не відреагувати на цей шквал негативної інформації про А.Мацея. Відтак у згаданій вище публікації з'явилися фрагменти інтерв'ю із заступником голови Антикорупційного бюро Р.Афанасьєвим, стежку до офісу якого встигли протоптати десятки краян, які свого часу мали справу з адвокатом, який надає безкоштовні послуги. У цьому ж матеріалі було вміщено розмову з пані Є.Лобською, котра зазнала не тільки значних матеріальних втрат, але й душевних страждань внаслідок "безкоштовних" послуг адвоката. Власне, ця частина публікації і складає основу претензійних вимог позивача. Ні Ростислав Михайлович Афанасьєв, ні Євгенія Петрівна Лобська від своїх слів не відмовляються. Навпаки, Р.Афанасьєв, наприклад, готовий доставити до суду весь комплект документів, що стосуються діяльності А.Мацея. Щоправда, треба буде чоловікові допомогти з транспортом, позаяк кількість цих звернень, заяв, прохань і т.ін. облікується уже не в екземплярах, а в кілограмах. "Може, хоч суд, - говорить Ростислав Михайлович, - відновить справедливість, поверне людям віру в Закон. Бо міліція і прокуратура робити цього не можуть чи, можливо, не хочуть". Євгенія Петрівна Лобська, котра в 2013 році зверталася з приводу незаконних дій адвоката і в Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, і в президію Львівської обласної колегії адвокатів, і в місцеву міліцію, яка з приводу її заяви відкрила досудове розслідування, а відтак згодом закрила, печально говорить: "Всьо заглохло, всьо мафія. Хто має гроші, той герой. Нема ні просвіту…" А почувши прізвище Мацея, сердешна аж здригнулася і благально вигукнула: "Не згадуйте мені більше ту фамілію, пане!". Жінці, точніше бабусі, котра розмінявши 80-й рік, змушена дотепер працювати в школі прибиральницею, аби віддати позичені в добрих людей для "безкоштовного" адвоката гроші, можна лише поспівчувати. Весь колектив СШ №16,в якому Євгенія Петрівна своєю багаторічною сумлінною працею заслужила повагу і шану, знає її сумну історію і ніхто з педагогів чи техпрацівників ніколи би в житті не повірив, що вона її вигадала, звела наклеп на чесного адвоката. До речі, в оспорюваній А.Мацеєм публікації йдеться також про добродія В.Соколова, котрий, довірившись свого часу адвокатові, навіть віддав йому в безоплатне користування свій офіс на вул. Осмомисла. Проте "довіра" закінчилася тим, що В.Соколову невдовзі довелося звертатися в правоохоронні органи з приводу заволодіння у шахрайський спосіб грошима з боку А.Мацея, внаслідок чого Дрогобицьким МВ проти останнього було відкрито досудове розслідування. Проте в позовних вимогах А.Мацей чомусь обминув цей "кавалок". Телефонуємо В.Соколову. цікавимося результатами розслідування та реакцією з боку Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в яку він теж звертався з приводу незаконних дій А.Мацея. Віктор Михайлович лаконічно відповідає: "Там закрили, там прикрили. Одне слово – глухий кут". "Невже ви, - питаємо, - не можете використати свої можливості, щоби довести справу до логічного завершення?". В.Соколов відповів: "У мене часу зараз на те нема". Видається, А.Мацей вирішив усе-таки підстрахуватися. Адже В.Соколов не бідна людина (принаймні, в заяві йдеться про 7 тис. доларів). А раптом В.Соколов знайде час? І тоді, що називається, накриється мідним тазом його легенда безкорисливого адвоката і захисника народних мас. Це, звісно, в кращому випадку. А в гіршому – нікому такого не побажаєш. Отож, як мовиться, краще не будити лихо… У розпорядженні редакції є також заяви у міліцію з приводу незаконних дій адвоката А.Мацея від громадян Н.Модрицької, М.Тустановського, В.Модрицького, Л.Гришко, яка звернулася від свого імені та від імені ще трьох односельчан. Це ті люди, які, як випливає із їхніх заяв, мали шанс довести свою правоту, позаяк у них були свідки. Але є ще чимало усних і письмових звернень людей, які не йшли в міліцію, розуміючи, що шанси в них нульові. Жоден із декількох десятків практикуючих адвокатів Дрогобича навіть близько не удостоївся такої уваги з боку своїх клієнтів, як А.Мацей. Що це – картельна змова проти чесного адвоката, чи, можливо, з честю у адвоката не все гаразд? Те, що факти шахрайства не доведені, ще не означає, що їх не існувало в природі. Особливо з огляду на їхню кількість, яку, без перебільшень, можна назвати критичною. Такого, щоби клієнти ні сіло ні впало масово скаржилися на одного і того ж адвоката ніколи ні в практиці редакції, ні Антикорупційного бюро, ні міліції і прокуратури ще не було! Такого, щоби така кількість людей, які не знають один одного, змовилися чи раптом їм таке наснилося, не може просто бути – з точки зору елементарної логіки і здорового глузду. Ці факти мають під собою одне підґрунтя, один причинний зв'язок, яке всі заявники називають одним словосполученням. Таких збігів у природі теж не буває. Інша річ – чому жоден із фактів не був доведений? На те багато причин. Це і брак досвіду (зайдіть у міліцію – там переважно юні обличчя), це і розгубленість, викликана не до кінця продуманою люстрацією, це і обтяжливе очікування якихось змін і реформ, і, звісно, доволі складна процедура доведення факту шахрайства. Аналогічно – і в прокуратурі, яка в очікуванні конкурсів, укрупнень і скорочень сидить, мов на бочці з порохом. За такої ситуації будь-який "тертий калач", котрий, до того ж, вивчив усі "пробоїни" в законодавстві почувається мов вареник у сметані. Ми, звичайно, не маємо на увазі А.Мацея, котрий вчепиться за калач, як раніше за каміння, а висловлюємося узагальнено. У поясненнях до позову А.Мацей говорив, що автор поспішив написати, що він шахрай. Автор ніколи такого про А.Мацея не писав. Інша річ – те, що говорили про А.Мацея люди, яким автор надавав слово. Якщо вони говорили, що А.Мацей шахрай, то без їхньої згоди автор не міг замінити слово "шахрай" на, скажімо, слово "янгол". Завершуючи пояснення до позову, А.Мацей хвалився, що після перемоги над О.Радзієвським у суді в нього нема відбою від клієнтури. Який же то в дідька виграш, коли його довірителі, які хотіли керувати містом, програли? Найоригінальнішим, проте, був останній акорд пояснення до позову, коли А.Мацей тріумфально виголосив дві сакраментальні фрази (цитуємо дослівно): орли ніколи не літають стаями і не кричать, кричать попугаї різнокольорові; де ви бачили кота, який би переймався тим, що про нього говорять миші?". Поза сумнівом, завищеною самооцінкою у цих акордах аж зашкалює. Найсмішніше в цій ситуації те, що А.Мацей позивається з газетою за те, що вона звинуватила його у… самовпевненості. Вочевидь, вживши в публікації це означення стосовно А.Мацея, газета попала в десятку. *** Три місяці тому у Франківському суді Львова слухалася майже аналогічна справа за позовом пана Кривецького (спонсора Тягнибока і колишнього нардепа від "Свободи") до газети "Експрес". До речі, у публікаціях газета іменувала колишнього нардепа не інакше як Пупс. Проте навіть ця обставина не завадила судді, котрий зіслався на відповідні розділи з рішень Європейського суду, повністю відхилити позовні вимоги Кривецького, котрий, до речі, хотів "здерти" з газети 200 тис. грн. "Експрес" від 7-14 травня 2015 року (дослівно): "Зокрема, як ідеться в рішенні суду, статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу висловлювання поглядів. Згідно зі змістом цієї норми, свобода висловлювання своєї думки у процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Суддя Дзендзюра також послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії", у якому йдеться про те, що суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції. А ще суддя навів аргументи з рішення Європейського суду з прав людини у справі "Озолінс проти Латвії" від 12 липня 2007 року. Суд у цьому випадку зазначив, що "критика політиків часто зачіпає їхню особисту сферу". Втім, на думку суду, "це один з ризиків політичної діяльності та вільного обміну ідеями. Однак це також і гарантія демократії в цілому". Суд взяв до уваги, що позивач Кривецький на час виходу статті був діючим політиком, народним депутатом, тобто публічною особою з особливим статусом у суспільстві та державі. Тож суд прийшов до переконання, що підстав для задоволення позову немає". Ще один аналогічний прецедент майже дворічної давнини. 29 жовтня 2012 року в Дрогобицькому міськрайонному суді слухалася справа за позовом М.Задорожного до газети "Галицька Зоря". Аргументуючи рішення суду прогресивними правовими нормами, які оберігають свободу слова, головуюча суддя Зоряна Степанівна Павлів відмовила у задоволенні позову. Стаття була дуже гостра. Недарма добродій М.Задорожний (до речі, тепер наш союзник і приятель) претендував не тільки на сатисфакцію, але й на 50 тис. грн. морального відшкодування. Проте суддя З.Павлів у судовому рішенні нагадала позивачу, що публічна особа повинна бути готовою до гострої критики та критичного реагування з боку як суспільства, так і своїх опонентів. До речі, на час виходу обох публікацій у "ГЗ", з приводу яких спір у суді, А.Мацей, відповідно до довіреності Дрогобицької міської ради та договору від 31 березня 2014 року, підписаних секретарем ради, в.о. міського голови Р.Курчиком, виконував делеговані повноваження суб'єкта владних повноважень. Передусім з огляду на те, що він на той час виконував особливо важливі повноваження. Зрештою, він сам на цьому повсякчас наголошував, нагадуючи на кожному судовому засіданні, що процес у справі Радзієвського-Метика є політичним. На той час мало хто знав, хто такий Р.Курчик, зате майже всі знали, хто такий Анатолій Михайлович Мацей. Поринувши в політичний вир не як аматор, а як представник влади, А.Мацей як мисляча людина, безсумнівно, усвідомлював, що не тільки фокусує на своїй персоні прискіпливу увагу, але й значно підвищує градус критичного реагування з боку суспільства. Однак не минуло і року, а Мацей забув, що за все треба платити. У тому числі за, образно кажучи, політ, хай і нетривалий, над політичним небосхилом Дрогобича. У судовому засіданні 3 липня ц.р. із вуст позивача декілька разів поспіль прозвучало словосполучення "поки що головний редактор" (причому перша половина словосполучення виголошувалася з явним притиском). З огляду на те, що А.Мацей не має ніяких можливостей впливати на усунення мене з посади законним шляхом, вважаю це погрозою і загрозою моєму життю чи здоров'ю. Погрози на мою адресу почалися відразу після того, як були опубліковані статті, які сьогодні оспорює в суді А.Мацей. Так, під час прес-конференції, яку давав А.Мацей відразу після його піррової перемоги в справі Т.Метика, він погрожував "Галицькій Зорі" цивільними позовами, а редакторові – відкриттям кримінальної справи (Інтернет-сайт "Дрогмедіа". Репортаж із прес-конференції А.Мацея. Автор – М.Кульчицька). Відтак через декілька днів на адресу редактора надійшов адвокатський запит за підписом А.Мацея (з мокрою печаткою), в якому було зазначено, що надсилає цей запит у порядку Кримінально-процесуального кодексу України, і затребував копії установчих документів та цілу низку інших даних. Після того, коли редактор послав адвоката з тим запитом, фігурально висловлюючись, під три чорти, позаяк він явно перевищив надані йому Законом "Про адвокатуру…" права, ці вимоги якимсь чином "перекочували" (разом із характерними для А.Мацея мовно-стилістичними огріхами) в заяви такої собі громадянки О.Н.Яременко, яка не мала і не має ніякого стосунку до редакції і якої ніхто з працівників редакції ніколи в очі не бачив. Заяви від її імені двічі (з певним інтервалом) надходили у всі правоохоронні органи, причім не у місцеві, а в Генпрокуратуру і, відповідно, профільні міністерства. Більше місяця тому цю наклепницьку "естафету" в О.Н.Яременко перейняв невідомий нам громадянин В.В.Осадчих. Утім, редакція і редактор навіть не сумніваються, хто насправді є автором цих заяв, які містять наклеп, образи і дискредитацію найстарішої в регіоні газети, її колективу і керівника. Ще одна вкрай важлива обставина. У залу судових засідань 3 липня ц.р. разом із А.Мацеєм зайшли троє чоловіків, жоден із яких не був, так би мовити, ідентифікований суддею, а один із них ще до початку засідання почав знімати присутніх на смартфон. У зв'язку з цією та вище викладеними обставинами, я не ризикую і, тим паче, не маю морального права посилати когось із представників редакції у залу судових засідань, де, мов у рідній хаті, товчуться усілякі тітушки і йовбаки, від яких не знати чого сподіватися. Тому відповідачі просять вважати цю газетну публікацію запереченням заяви позивача. Переконані, що наявні в цій публікації відхилення від предмету спору в рази менші, ніж ті, якими явно зловживав на попередньому засіданні позивач. Колектив народного часопису "Галицька Зоря", м.Дрогобич Львівської області Переглядів: 4636
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)