Солеварня Дрогобича відмовилась від проведення ТІЦом екскурсій

На сільзаводі мають добувати сіль, не водити туди туристів, не будувати котеджне містечко, а саме добувати сіль. Розширювати виробництво, створювати робочі місця, платити зарплати і податки. А туристи нехай їдуть у туристичні міста, де є на що дивитися.

Не переживай, можеш відвести туристів на автокрановий, долотний, нафтопереробний. Добитих заводів у Дрогобичі багато.

Який же всетаки І. Чава жартівник, розвивають туризмом у Дрогобичі . Його справжнє місце роботи у кварталі, або дизель шоу.

Солеварний завод має працювати і виготовляти свою продукцію. А якщо там відновити доісторичну лінію , водити туристів і продавати їм стопки солі, то це буде тільки + для міста.

Нехай Дюкас і Чава проводять екскурсії на Дрогобицькому сміттєзвалищі на Гайдамацькій.

Чавус , ДУКАС , Конзелко разом з Кучмою і крюком Качмарем хочуть за час свого правління вкрасти УСЕ . тому і розігрують різні спектаклі.

Автокрановий завод скоро запрацює. Так що тішмося. підписаний контракт на 80 атокранів та 10 екскаваторів. Будуть набирати працівників перевага тим хто працював на заводі. Це добра новина. Долотний та машинобудівний заводи не працюють належно.

А коли віддадуть борги по зарплаті?

На крановому не надають перевагу тим хто ранійше працював, а беруть усіх підряд. Люди навчені гірким досвідом уже бояться туди іти. Народ будьте обережні із тим заводом, можуть знов киданути тільки так. Тай зарплати вони там пропонують недуже, як на теперішні ціни.

Невже знайдуться придурки, які працювали на автокрановому і туди вертаються. Нічому їх життя не учить.

У листопаді 2016р. мене з автокранового нагло звільнили. Не віддали заборгованості із заробітної плати, не поставили на біржу і тепер їм ще вистачає совісті пропонувати вертатися на завод.

Щодо відновлення роботи автокранового заводу, то необхідно піднімати питання щодо перенесення юридичної адреси назад в місто Дрогобич.

Потрібно піднімати питання щодо повернення боргів.

А досі чим займалися: викачували бензин і солярку зі службових автівок у власні джипсики, а людям тумана пускали, що ви всім забезпечені, бо ми ніяк не нажеремося? !

Центр зайнятості рабів дасть на автокрановий. Та ще рік за тих рабів буде з держбюджету платити податки , а коли річний термін вийде то керівництво  
заводу звільнять рабів або . будуть боргувати так що раби самі підуть з нічим. Ось яка схемка між біржою праці і зволочами бізнесу. Звісно що бізнес золотить ручку чинушам центру зайнятості за такі трудові угоди.

Взагалі не дозволяти працювати, доки не повернуть усі борги.

А вони і закривають підприємство по схемі коли непотрібно плотити штрафи центру зайнятості за рабів яких по договору беруть на два роки. Взагалі центр зайнятості - це кормушка для чинуш пора державі переглянути існування тих бірж у такому плані роботи, адже пошук роботи саме здійснює безробітний а біржа потім звітує що вона працевлаштувала. Вона тільки працевлаштовує своїх родичів. дружин. дітей ну і за бабло друзів чинуш.

Може I варто пiти на крановий. Це контракт на три роки для оборонки, думай-те.

Найцікавіше, що бренд "Дрогобицька сіль" Ігорко зареєстрував на себе, просто сама скромність

Зарплату платять вчасно без затримки 7 і 20 числа. Так що варто іти на завод. Він єдиний в Дрогобичі де появиться реальна робота для машинобудівних професій.

Розмір зарплати: до останньої копійки й за весь період роботи, разом з випискою про кожне нарахування! І не лише 12:27-му, ваше "му-му" ми знаємо: один кран виколупувати й заколупувати тридцятьма п"ятьма парами рук понад 7 місяців. Автокрановий- семимісячний недоношений? !

Нехай спочатку віддадуть те, що мені винні. А робота машинобудівника у мене є за кордоном. За ті гроші, що вони пропонують робити просто смішно.

Я робив за кордоном і всі хто зі мною теж. Але настав час відроджувати УКРАЇНУ тому я агітую до праці тут іншого виходу немає. З лютого ще піднімуть зарплату це буде адекватна що в Польщі за годину роботи. Надіюсь що завод відродиться.

У лютому Польща почне ставати не цікавою, відкривається Німеччина. Поляки уже сцуть, що українці поїдуть.

Зарплату може і піднімуть, але які ціни будуть. Мене на роботі уже попередили, що коли будуть піднімати зарплати, то звільнять, якщо хочеш можеш залишатись, але не легально.

Що Ви мелете? Відроджувати Україну? Відроджувати завод? Де Ви були, коли роками зарплату не платили? Мені стидно було іти з дитиною гуляти, бо не міг їй морозиво купити. І тепер хочете, щоб я туди повернувся? Не вірю тим, хто мене уже обманював.

А Залізняка так і не закрили, судили, судили і недосудили. І ще питання, для чого охорону аж із Дніпра приперли? Місцеві обходяться дешевше.

Коли 2016 мене не правомірно звільнили із заводу, допомогла саме Польща, ане Україна. В Україні центр зайнятості пропонував тільки армію за контрактом, а у Польщі дали роботу і хорошу зарплату. Тепер хочете, щоб я тут щось відроджував. Мене з України просто вигнали, то і вона мені тепер теж не потрібна.

У Польщі навіть дівчата кращі. Наші тільки хочуть у Трускавець в Казанова, а там помірковані, думають про життя.

Погоджуюсь. Пам'ятаю, коли у Дрогобичі працював нічний клуб Шосе я з Німеччини пригнав BMW і як приїхав під тоту клюбу та дич просто кидалась на машину, були готові практично на все, тільки, щоб там посидіти. Ех були часи, не одну я вдув у тій машині.

А я любив підїжджати до гуртожитків на В. Великого, теж кидались на машину. А що ті майбутні вчительки витворяли , у них дійсно є чому повчитися.

Наша секретарка, Пані Федорівна (царство їй небесне! ) була шлічнов кубітов, бо мала філігранно криві ноги, як у правдивого футболіста, а ще любила отакво вчепити за лікоть котрогось молодого студента- і закликувати його, як справжня Фрекен Бок факультету, до деканату. Попередньо мусила уквікмкнути мікрофон- й проголосити список викликаних, особливо наголошуючи на тому, якого саме відділення мав бути отой спудей, а чи- й вся компанія: вітчизняного мовознавства, чи "рОсійського відділення". Нечасто там могло прозвучати й прізвище студентки, бо, знаєте, дами, звище бальзаківського віку, таки більше полюбляють молодих фацетів. Але "рОсійського" завжди звучали безапеляційно.  
Пліткували на факультеті різне, як і всюди поміж живих людей, але завжди грамотних хлопців, котрі вміли гарно висловлюватися й писати диктанти, охоче брали на роботу у зашифровані силові структури, а ще, якщо був добрий спортсмен, - то одразу міг стати зятем бодай котрогось із численних на той час генералів, аби тримати фейс рідної альма матер вище середнього носа, але, щоразу обов"язково- за вітром перемін. Інакше годі було сподіватися кадрових лямпасів на видзиглюваних штанах, а ще більше- мундира з позолоченими погонами та рукоплетеними аксельбантами.  
Спортсмени не мусили були вчитися, як тоді казали, "всьо на п"ять", але їхня перспектива вже з першого курсу була відома й підтримувана тими, з ким мусили товаришувати, бо дядьків у Канаді тоді майже ні в кого не було. Це тепер, віднедавна, якщо маєш вуйка в Торонті, а чи цьоцю у Філядельфії- можеш їхати любити Україну аж туди, за океан, бодай упродовж якогось часу, допоки вдасться заробити якусь копійку- й, повернувшись домів, в носі мати- трохи більше, аніж можна, усіх тих, котрі колись були страшними комуністами, а згодом поставали ще більше страшними патрійотами. Доляр з Гамерик в українській політиці- абсолютний штубак. У, перевернутому догори дригом, житті довелося вмент забути, який на вигляд їхній місцевий диплом, придатний, багаторічно, хіба що- як підставка для бутербродів з ліверки, або- канапок з квашеної капусти. Така є правда життя- і навіть не смійте починати щось протилежне перечити.  
Спортсмени поздобували й успішно продовжують здобувати кубки, грамоти й медалі, новопопризначувані викладачі- не менш успішно продавати студентам свої книжки, прибиральниці й вахтерші- тяжко заробляти, з бюджету надлишкового недофінансування, копійку на автобус і аптеку, не забуваючи, що, таки, досі "каждый вахтёр считает себя пограничником", команданте- звично, по-унтерменськи, всіх "строїти" й професійно робити вигляд, що на всіх поверхах всьо чотко, навіть ніхто ні з ким на гойрався цілу ніч, тим паче- ніхто ні від кого не скакав з верхніх вікон на простинях, аби, крий Боже, не зламати си ребра або ще щось, що нижче них продовжує рости, бо вік ще- доста молодий і, часто таки, - хоче просто випити, навіть не знаючи для чого. Ну, хоче (а хто, у молодому віці, не хоче? ! ). Головне- аби всіма було сплачено багатосотенні рахунки за ніщо, навіть, за студенезні роками, батареї- язиком можете злизувати, як у недавнім "Ревізорі"- сіль з печери. А незліченна адміністрація (а де вона, кількісно, обмежена, та всюди- незліченна? ! ) має бути при гешефті, інакше родини порозбігаються- й не буде кого прилаштовувати на вічно скорочувані, але завжди реальні, посади- для своїх, особливо, коли раптово накажуть скорочувати, власне, тих, хто має статок лише на автобус і аптеку, але сидить тихо, бо позбавлять статусу "пограничника". Як, днями, розповіла одна знайома добродійка: "Дали ми якусь 1800, а за квартиру маю заплатити 2800, а ще- троє дітей, і чоловік без роботи, хіба десь-колись, добре, що хоч не п"є, але дзираги мушу му сама купувати й рахувати, чи не перекурив бюджет, інакше діти теж захочуть курити, аби менше їсти просили".  
Пишу оте все, тепер вже знаючи не зі середини, але продовжую бути певним у тому, що залеку- краще видно, навіть- наскрізь. І треба ж такому статися, що, при кінцевій крапці у попередньому реченні, зайшов крізь двері мого теперішнього місця праці фешенебельний пан, з виду- впізнаваний добропосадовець моєї вічної й незабутньої альма матер, аби взяти кредит. на прожиток (перед тим- приходив якийсь молоденький фацет з погонами фемідального слуги- під светром). На превеликий жаль, нині невесело не лише студентам з медалями на випрасуваній банті через плече. Коли в інтернеті показували, як новопризначена, щойно після зміни влади, міністерка освіти перебирає численні папери, сидячи у своєму кабінеті на голій підлозі- серце мало не пробило грудну клітку: якщо вже у Києві так бідують- то що казати про льокалі теренів, де навіть телевізор не у кожному мешканні працює, а наївні бабульки з пенсією півтори-дві тисячі гривень, досі вірять в те, що в Україні всі, крім них, отримують "в середньому" по 13-16 тисяч гривень- як на високопрестольних брифінгах з телевізора, а не по три-чотири тисячі купонокарбованців іменем 21 століття й мало не 29-ї незалежности. Бо "що той гріш нині вартий, то ще буде, як колись у Польщи, коли кільо солонини коштувало п"єть кіля паперових грошей". Цитую Остапа (і йому нехай благословенними будуть засвіти вічности! ), бо Федоришина з його гумором тепер не впустили б не те що на сцену, а й навіть- в інтернет, та й то- без копійки гонорару. Їм тоді шалено аплодували, але шалених грошей вони не рахували. А, може, й ні, та у засвітах вже не треба ані грошей, ані почестей: всі всім переболіли за життя.  
Дві багатоповерхівки студентських гуртожитків сяють своїми численними велетенськими вікнами якраз напроти найбільшого, сірого й довготелесого, міського "манхеттена". Життя вирує і там, і там, рік за роком продовжуючи родовід мешканців (бо й студенти обзаводяться сім"ями (не всі, знаєте, стрибали з вікон на простинях, але багато хто туди- на простинях, заново і часто, залазили), а тепер, напевно, ще більш активно, адже багатодесятилітній студентський дім у центрі міста останні декілька років сяє лише порожнезними залишками вікон: місце, направду, - центрове, тому або за копійки його продавати не хочуть, або ж- чекають, поки не стане його вартість геть копійчаною, , бо ж- за руїни дорого не просять. Руїн у місті- багато. Трохи від цього сумно, а часто- й зовсім марудно: коли побачив в Ютубі відео про фешенебельні, правдиво "п"ятизіркові", мешкання арабських студентів- серце загойрало так, наче знову захотіло пройти крізь ребра- і надихатися свіжості вільного мандрівника, котрому попутній вітер- за найкращого друга.  
Світом нудять паралелі порівняння. Після розпаду СиРиСиРи на РиСиФеСиРи й решту сериферій ніяк не поєднується дебет виживання з кредитом самофінансування, бо на старих станках сучасні дротики не в"ються. Освіта завжди була прерогативою всіх суспільних об"єднань, але- за умови її раціональності, практичності, а не голопагосського конвеєрування. Бо, вже від початку знаючи, що вони стануть просто плодом дипломовласності, але не затребуваними реально, вкупі з потраченими часом і коштами, студенти, найчастіше, не поспішають вчитися так, як вчилися покоління їхніх попередників. Кожна новосучасна молодь- прагматична, тому вміє навчаннєвий час витрачати на роботу, підтверджуючи давню сентенцію про те, що "колись студенти вчилися й підробляли, а тепер- працюють й підучуються".  
Цілком справедливим є те, що борщем не наїсися абсолютно так само, як і сексом- не натрахаєшся. Мірилом всього все частіше стає шлунок, адже, не поївши, бодай двічі на день, "Мівіни" з пакетика, несила буде клацати пальцями по монітору ультрасучасного (для нас з вами, але- не для решти світу) айфона, на який, варячи борщі для когось, заробити так само важко, як і, даруйте, трахатися за "большую спасибу". Тому все частіше молоді обличчя здають себе у короткотривалу оренду якимось грошовитим дядькам чи тітонькам, аби ті отримали трохи релаксу після мало не цілоденних трудів із заробляння цих коштів на таких же, цілоденно найнятих, студентах й студентках. Словом, отак одні одних й дурять. Втомлені шкуродерять над перевтомненими, адже, повернувшись пізно вночі з роботи у десь там якомусь місті, й не встигнувши до ранку бодай відіспатися, годі думати про якусь науку. Радше- про те, як відкласти грошей на сесію, перед тим зумівши подолати бар"єри заліків, інакше тато й мама можуть щоденником надавати по заліковці, адже- завжди праві, бо переконані, що тільки те й робили, що ночами "сиділи у книжках й конспектах, а теперішні йно би нічні клуби барили й гітарами бренькали". Та нехай собі бренькають- часто у них це виходить набагато краще й ефектніше, аніж роздувати ефективність, коли вогонь устремлінь вже згас й, очевидно, не має наміру розгорятися, бо й так- ні для чого.  
Словом можна все, аби лиш воно не було холостим за своїм змістом. Про ціль не йдеться, адже буквально все на світі піддане слову, бо слово було завжди, тим паче, "слово було спочатку". Завжди ж- слово було словом. Воно живить собою життя на вістрі вічного часу, навіть не намагаючись дійти горизонтів у безконечному просторі, аби не зійти до рівня марева, схожого на совість: таку прозору, аж її не видно. Зосталося укласти передвиборні списки: у кого саме! За рік- до, а чи- впритул до, не важливо, головне, аби не було видно: у тих, хто буде у списках, а, може, й пройде під купол посеред одного старовинного міста. Старовинних міст у нас багато, куполи, на предиво, стоять й досі. Вміли тоді будувати, й не лише- міста. Цілими державами стоять і світ, і Європа, сягаючи безмеж Всесвіту, у якому між собою змагаються лише метеорити, шандарахаючи мимо один одного на прозорих полотнах вітрів, крізь епохи й часи, але завше, здається, мимо людей та народів, цілими поколіннями.  
19. 12. 2019

Попривозили бугаїв у татуюваннях сторожувати завод, то нехай вони їм і крани роблять.

Сава то гнида брехлива. Аферист , якого треба копнути у дупу разом з тим тіцом , В місті повний бардак а воно туристів хоче , яких ? Рижий пес .

Чава то брехливе створіння. аферист який живе за наші з вами сплачені податки , зробили тій та інші непотрібні речі які для казни міста дають прибутку нуль . зеро. гнати то все в шию.

Я вчора увечері йшов мимо "Мамо, я у Дрогобичі". Пройшов мимо. 600 тисяч? ! Між ким їх роздерибандитили і під яким прапором? !

Ціеї логолавки "мамо я в дрогрбичі" було потрібно приблизно як мертвому кадило. Ставили бо була можливість вкрасти бабла. Так же само як зі спортивних та дитячих майданчиків. Проценти за придбаний спортінвентар склав тисячі гриваків. І ніхто не прикопається .

А чому тільки одна лавка? Якщо я на Самбірській і хочу, щоб мама знала, що я у Дрогобичі, то, що іти, аж до костелу? Треба поставити хоч з десяток .

Дітвору посадили в Ратуші. А їм забавки в голові. Щорічно тягнуть гроші з бюджету, який своїми податками формують тисячі місцян. Вони думають, що завод це забавка. Ходити і оглядати. Діточки, забийте хоч один цвях в дошку за життя, а пізніше думайте за свої дурні прожекти. І саме головне вам і меру залишилось дуже мало часу і за всі витрачені кошти треба буде відповісти. Хибна думка, що масове розкрадання коштів буде прикрито "кривою площею", діточками під парасолькою і всім іншими псевдо досягненнями.

Антоник, в тебе чергове загострення?

А що за понос в статті, де Ганну Федорівну всує згадали. До чого і про що?