Повідомити адміністратора про коментарі

Дякуємо за повідомлення адміністратору.
Заповніть форму і натисніть "Надіслати" для відправки.

Ім’я:
 
E-mail:
 
Причина повідомлення про коментар
 
 
 

Коментар:
 
Пів ночі не було інтернету, тому всю каву вижльопав назимно, всі дзигари скурив мало не раз за разом, аби не думати про те, чи є що попоїсти, але без інтернету можна зшаленіти. Так колись, коли спокійно, на цілий рік передплачувалися газети з журналами (ліси тоді так не вигаратували, макулатуру й лахмуття на вторсировину зносили пачками)- обклався ними, а те, що не осилив перечитати, бо хилило до сну, клав під себе- й спалося тепліше. Нині- тепло від інформації. Можна сидіти цілими днями голодним й холодним, не мати за що купити навіть нитки, аби якусь там, вже, напевно, п"ятнадцяту, дірку на трусах зашпортати, жерти, наче сумашественний, самого себе, хотіти згребсти до грубки всі квитанції про ненадані послуги (а чому таких не друкують: ненадані послуги є, а квитанцій про них- нема: отаких, чорним по білому, аби всюди- нулики? ), попросити в сусіда ровер, сісти на нього- й погнатися хоч в Монако, аби вже звідтам, яко гамунітарну поміч від Европи, передати той ровер сусідові. Хочеш- не хочеш, а мусиш бути без того, чого в тебе нема. Тряси портками хоч до посиніння, а з кишень нічого не випадає. Напевно, легше зібрати з усіх засіків хоча б по жмені рису, цукру, хлібних крихт, солі, покласти по кусничкові томатної консерви чи по чайній ложці якоїсь мармуляди- і йти цим усім платити комуналку. Ну, платити треба: десь же ж, в Англії, каторжно бідує не один український мільярдер, котрий спершу вивіз туди наші з вами статки, аби їх тепер дзюрити нам з вами, яко ту ж гамунітарку. Ті голі принци й принцеси на їхній пластмасово-блискучій панелі посеред Парижів всього награбованого й так не віддадуть: минулися часи проклятих комуняк, а то й- давньої козаччини, коли буржуїни, габздраючи навтьоки, світ за очі, від раптового нашестя "палімйот уставших", цьомали панські воші кожну окремо, яко найбільший імпортний делікатес і пуцували европейські капці чорним гуталіном, аби, крий Боже, тамтешні бомжі не надавали їм копняків за нестаранність. А йо: хіба то- тутешньо визискувати свій народ? Европа такого не навчена. Та й, напевно, весь бідовий світ, раптом позосталий в трильярдери, бо десь там чийсь кінь пробив копитом нафтову дірку, яка, посеред пустельного захолустя, стала порскати долярами. У нас такого нема: ми не викопуємо з землі те, що в неї не закопували, ми, радше присиплем це все сміттям, мовляв, най пріє, аби наступники мали що їсти. Коли ще був малим, завше дивувався жінкам, котрі складали на припічку, у мішечках, пачечках й коробочках, запаси всіляких круп чи макаронів- нехай буде, пригодиться. Зате, потім було чим задурити шлунок, аби не бурчав, навіть, якщо йому самому, напісно, не зовсім смакувало. Так росли цілі покоління. Потім, декотрим, дозволили з"їздити до Европи: назнимкуватися перед вітринами їхніх магазинів зі сотнями сотрів м"ясива, аби всі бачили, що вони це бачили, коли там були. Відтак, Европа стала сама приїздити до нас- й вигрібати все підряд, аж до гайочок й болтиків, бо і їм якось не попхнуло. Все це називали єднанням націй і народів, тому без болтиків з гайочками- ніяк. Японці, закриті на той час від світу, мало не як- від самих себе, робили мудріше: купували мільйонами штук наші авта, зроблені з чистого металу, розбирали все це аж до болтика з гайочкою, переплавляли, створювали щось нове, але вже своє- і продавали нам же ж, але вже за велику валюту. Шкода, що до Японії нам тоді було заськи, зрештою, й тепер- також. Зате, он, пишуть, що в Індії вже далеко більше півтора мільярда челяди, але їм навіть до нас- страшенно дорого пішки бігти за поїздом, хоча їхні царственні хотіли б, напевно, все це кудись порозпихати, аби си не пльонтали поміж їхні ноги. Світ вічно нудить себе самого якимись клопотами. Тому- слава інтернету, завдяки якому багатіють кавові конвеєрники і набивачі тютюну до самокруток, запорсканих модними хіміями, аби си товар не псував довго, інакше- не буде на чому робити гешефти. Ну, й те, що може багато років лежати, зацелофанене, на складі, з часом продасться утридорога- хто там буде питати про дату виготовлення й тогочасну собівартість? ! А перенаклейки перенаклеїти- то вже справа техніки: не становить великого труду кнопками потарабанити.
 
Нотатки на обрізках газети, 05:12 17.11.2022
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 5855 днів)