Я си нинікай спинив не при єдному стовпови, на каждім було наліплено клепсидри: "Швейна фабрика кличе до роботи хлопів, котрі вміют гладити й пороти". Як правдивий українець, каждий з котрих чує си хлопом, йду. При тротуарови чекают автобуса кількось жінок, котрі, як сказали, звідтам, бо йдут, якраз, з роботи. Повіли ми, жи є пан директор, як ви си питаєте. Шурую через ворота при кнопці з півторахвилиннов говорилков (шо то за франца- як колись Фідель Кастро на Кубі: за півтори мінуті ані ти на секунду їй язик не втерпне, навіть си пльонка в магнітофоні не заоверлочит). Але, добре: ворота си відкрили- і зачинают брехати ще з передних дверий. Питаюси єдного (бо він там один- хлоп на цалу залю, зауважте: єден! хлоп! на цалу! величезну! швейну залю! ), чи є директор. "Так, є, але він троха зайнєтий, бо- директор". - "То я почекаю". - Побіг десь. По нім самім виходит якась вивірка з хвостом, аж з него іскри крешут, два слова про роботу, написану на стовпах ("Навчимо, покажемо, розпоремо, запоремо"- якось так, майже за текстом), далі: "Ви вмієте шити? - Ні, але там пише, що навчите і покажете-розкажете. - Ну, то вибачте". Нащо він її кликав, якщо я не просив- невідомо, напевно- тупий той єдиний. Але, та прошу дуже, я не є настілько гоноровий, аби не вибачєти, якщо їй си так подобає, навіть, якщо я просив покликати директора, а не хто під руку си трафив, тим більше, жи на стовпі дали номер директора (я вже взнав). Чує моє серце, жи той, котрий побіг за ним, там- на правах нікого, аби лиш було кому триметрові рульони з отов матерійов тєгати (на ще єдній такій- хлопів було два, але робили вони всьо, що лиш мож робити на сатанинської величини розміру території- як за двайцітьох, але- за єдну зарплату, тай ту, напевно, на двох). То ви тут кажете, аби с тріс, але нічого туткай більше не писов? ! А вам вже, напевно, так заїхали й впороли, жи, бігме, аж вас страх збирає, коли сідаєте на хліб і воду, і їсьте десь так раз- на три дни, бо решта йде на квитанції, від яких си шпортає на трапови самий пан керовца помічної Україні держави, та й то- по тотих квитанційох лишиє си йно пару копійок, аби їх запорскати якимсь найдешевшим хімічним майонезом? ! Вони всі порут, гладєт і порут "лівак", бо так си страшут хлопа, котрий щось та знає про них всєх? То бійте си самих себе, а перебирати хлопами- най вами ваші перебирают, а то щось вас порут і порут, а всьо рівно доводи си перешивати й перепорувати. Ая: Европа си від них відмовила, вже, навіть Німеччина- й та не хоче, аби хтось, крім них самих, навіть другий раз Берлін брав. А то "нашиют", жи буде і драг і нах, і остен, й гутен морген.