Кожним з нас- потелепає в засвіти,  
І не всіх- на руках понесуть,  
Тільки час буде й піснею, й заспівом,  
Бо така вже його вічна суть.  
 
Будуть лазити хмарами мокрими 
Й лити сльози в проханні прощень- 
І летітимуть долу, окроплені 
Метеорами вічних одмщень.  
 
І завалить їх тими палацами 
Громовиця небесна- то, мож,  
Вже не будуть ні трішечки пацами,  
Й пацюками- не будуть також.  
 
Бо не сутність людська- злодіяннями 
Шрайбограбати лоно земне.  
Обнадіймося, люди, чеканнями,  
Хай терпіння- усіх обійме.