Ми повинні пам'ятати...  
 
А той, хто не зазнав цього горя - тому й не відчути цього болю. 
 
На вікні свіча миготіла,  
Кривді з-за плеча тріпотіла,  
До правди летіла. 
Там де рідний край,  
Де Україну голоду нагай 
Шмагав до згину 
Не день, не годину... 
 
Вогником свіча повівала. 
Мати дитинча сповивала,  
Пісні гомоніла 
Про гірку біду, недолю голу,  
Про чужу орду криваво-чорну,  
Бодай скам’яніла. 
 
На вікні свіча догасала. 
Мати дитинча колисала 
Не в колисці, ні,  
Не в колисці, але у труні. 
Мертві по ровах, їх мільйони. 
По німих церквах стогнуть дзвони. 
Хто ж то Україні, Боже,  
Нині допоможе?!  
 
На вікні свічі не задути. 
Скарги і плачі досі чути – 
Усе люди тямлять. 
Досі жаль до сліз,  
Тих що не в пору 
Їх потяг укіс голодомору,  
То ж вічна їм пам’ять. 
 
На вікні свіча миготіла... 
(Богдан Стельмах)