Кого болить, нехай лікує свій розум  
чаркою вина,  
Іде до стайні, бере вила, говорить всім, що з бодуна, погнав баранів геть з корита і рідні кози там прийшли. 
От і почали керувати, почали мекати, кричати, а Ярослав як цар між ними, свою надію уплотив. 
Кругом завівся долбунами без досвіду, без поняття, керує всім , а Українці по черзі просять каяття. 
І він прощає, всім прощає, щоб Україна зацвіла, щоб зажили ми мов у раї, не знали горя ні біди,  
молились всі на батька Славка, йшли у перед, як разом йшли до комунізму сорок років,  
куди прийшли, лиш Памбік знає і фермер Славко як завжди.