Та вирви в себе той «язык»,  
Позбудься клятої пухлини!  
Він метастазами проник 
У серце, душу України!  
 
Та краще бути вже німим,  
Чим тим «хохлом рускоязычным»!  
Ти марно думаєш, що ним 
Збудуєш щось святе і вічне. 
 
Язик, це ніби помело,  
А ще язик плете і меле. 
Він тріпає, а ще було – 
Руйнує, лиже, м’яко стеле. 
 
Язик у всіх у роті є,  
Його тварина кожна має.  
Та, що це врешті їй дає,  
Якщо вона не розмовляє?!  
 
Тож мало мати язика,  
Щоб українцем себе звати. 
У мови – роль провідника,  
Народ, країну об’єднати!  
 
Ото ж, позбудься «языка»,  
Позбався клятої пухлини. 
Бо тільки мова, як така,  
Душа народу України!