Шановний пане історик. Уважно читаю чергову вашу статтю, але крім щирого подиву вона та розчарування в мене вона ніяких емоцій не викликає. Поясню чому. Якщо пан Садовий, який позиціонує себе як фахівця в галузі історії, відносить настінний напис до групи усних джерел - про яку фаховість може йти мова? Наступне, якщо самі не знаєте, то хоча б НЕ ВВОДЬТЕ В ОМАНУ ІНШИХ ЧИТАЧІВ: до "наративних" історичних джерел відносяться в першу чергу літописи, хронографи та інші схожі за походженням історичні пам'ятки. А от походження інформації, викладеної в написі інформації - свідчення очевидця, усні перекази чи інше писемне джерело, це вже інше питання. Ви згадуєте про десяток книжок, автором яких ви є - назвіть хоча б кілька, дуже цікаво з ними ознайомитись. Вам не відомі наукові здобутки Леоніда Тимошенка, який є почесним професором Сорбонського університету (ЯКЩО ВИ ЗНАЄТЕ ЩО ЦЕ ЗА НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД), то, для порівняння, він є автором більше 300 наукових праць з історії та спеціальних історичних дисциплін. Це просто перевірити, введіть в пошуковій системі інтернет його прізвище і побачите кількість посилань на праці Леоніда Тимошенка. Ви пишаєтесь кількома науково-популярними книжками і паплюжите ім'я дослідника, який вільно володіє французькою, польською та латинською мовами, постійно бере участь в наукових конференціях на теренах не лише України, а й Франції, Польщі, Росії, Білорусі. Тому давайте хоча б раз будемо щирими та об'єктивними: чий авторитет в галузі науки є більш вагомим. І на закінчення скажу, якщо б хоча десята частина дослідників були такими, як Леонід Тимошенко, то історична наука в Україні не була б в такій кризі, як зараз.