Переважно ми судимо про людину суто за її зовнішніми вчинками. Ось, зробила вона щось погане в наших очах, то ми й говоримо всім, що це погана людина. Та ще, для кращого ефекту, від себе вигадаємо щось на неї. От і пішла погана чутка про людину. А так робити не можна, бо мотивів та внутрішніх намірів людини ми не знаємо, а не знаючи цього й засуджувати не 
можемо.  
Немає нічого тяжчого, немає нічого гіршого від осудження, зневажання чи погорджування ближнього. Чому ми радше не осуджуємо самих себе і наші гріхи, які ми достеменно знаємо і за які мусимо дати відповідь перед Богом? Навіщо стягуємо на себе суд Божий  
А гріх осудження настільки тяжчий за будь-який інший гріх, що сам Христос сказав: «Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Лк. 6, 42); і гріх ближнього прирівняв до скалки, а осудження - до колоди. Таке-то тяжке осудження, що перевищує всякий гріх.  
Так що не судіть про Зоряну Степанівну, бо ви її не знаєте як людину