Про особливості роботи дошкільного навчального закладу “Калинка” у Стебнику розповідаємо детальніше, зупинившись на дитячому харчуванні, відносинах з керівником та поборах, які щомісячно здійснюються керівництвом як з батьків так і з працівників закладу.  
Нещодавно наше видання публікувало статтю про корупцію та беззаконня, що панує у відділі освіти. Сьогодні хочеться детальніше розповісти про те, що відбувається в дошкільних навчальних закладах регіону. Оскільки чималий ажіотаж в соціальних мережах був викликаний фактами, що мають місце у ДНЗ №26 “Калинка” (м. Стебник), тому ми продовжили збирати інформацію, що стосується його роботи та керівництва ним п. Галини Комарницької.  
Відвідавши садок “Калинка” у Стебнику, з метою подати інформаційні запити завідуючій, отримала нагоду поспілкуватись безпосередньо з нею. І хоч в керівника дошкільного закладу за час розмови настрій змінювався від гніву до усмішки, від усмішки до сліз, та все ж розмова вийшла доволі результативною. Принаймні деяку інформацію я таки отримала, зважаючи на те, що запити мої надалі залишились без відповіді.  
Нагадаю, навколо ДНЗ “Калинка” більше року точаться постійні чвари. Конфлікти між співробітниками, постійна плинність кадрів, судова тяганина, звинувачення в крадіжках дитячої їжі та збагаченні на щомісячних грошових поборах, скарги та звернення до поліції з боку батьків – це далеко не весь перелік того, що має місце в цьому садку.  
Всі ці скандальні перипетії відбуваються за участю завідуючої, яка, за словами колишніх працівників садка, “зробила з себе ледь не царя і бога”. Про демократію, свободу слова чи думки тут не може бути й мови. Все має йти за планом завідуючої і всі мають цьому підкорятись. В іншому ж випадку втриматись на роботі дуже важко.  
Минулого року розпочався конфлікт між завідуючою та працівницею кухні, поваром Ніною П’єцух. Остання не мирилась з тим, що відбувалось на кухні та не хотіла підігрувати завідуючій у веденні подвійних меню-розкладок, коли замість необхідних 5-6-ти кілограмів м’яса їм видавали два. Спочатку все зводилось до напружених відносин всередині колективу та придирок з боку керівника. Однак, коли ситуація дійшла до крайньої точки “кипіння”, завідуюча сказала повару писати заяву про звільнення. Коли остання відмовилась, керівник все-одно звільнила її, зробивши відповідний запис (за угодою сторін) у трудовій книжці. Натомість заявивши, що працівниця заяву написала, однак потім її викрала.  
Ніна П’єцух неодноразово заявляла про те, що заяви про звільнення вона не писала. Це вона намагалась довести в судовому порядку та поновитись на роботі, адже після звільнення та пережитих емоційних проблем, жінка досі залишається безробітною. Однак на суді завідуюча, використавши фальшиві свідчення двох наближених працівниць садочку, заявила, що ніхто П’єцух не звільняв і вона може повертатись на роботу. Суд не врахував того, що трудова книжка з записом про звільнення знаходиться у жінки на руках та відмовив у задоволенні позову, так як поновлюватись на роботі жінці не треба, бо вона досі на ній числиться.  
Натомість Ніна П’єцух заявляє, що завідуюча спеціально перекрутила все таким чином. “Комарницька хоче, щоб я вийшла на роботу і вона мене звільнить по статті, за неявку” – говорить жінка. Визнала це й сама завідуюча, під час нашої з нею розмови. Вона досі табелює П’єцух на роботі, щоденно складаючи на неї акт відсутності на робочому місці. Наголошу – щоденно, впродовж майже півтора року.  
На час суду, сторону завідуючої Комарницької підтримали комірник Оксана Волянська та методист Лідія Лунишин. Трійка цих жінок спільно втілюють свої плани в садку і довести щось проти них дуже важко. Тому, кожен, хто наважується на щонайменший спротив – під тиском звільняється з роботи.  
Таких людей, які працювали в садку, але під натиском керівника звільнились за роки її керівництва було чимало. Є й такі, які поки тримаються на роботі і досі бояться відкрито висловлюватись про те, що відбувається в закладі.  
 
За словами вже колишніх працівниць кухні, завідуюча спільно з комірником та методистом, видає для дитячого харчування менше половини необхідних продуктів. Решту ж забирають в собі, майже щоденно виносячи з садка “продуктові пакети”.  
“Пам’ятаю, коли я ще працювала і в нас вже були дуже напружені відносини, то комірник прийшла й жбурнула курку в каструлю, де мав варитись бульйон. Отак вона видавала мені продукти, щоб менше бачили скільки того м’яса. Я їй кажу: що ти робиш? непомиту, прямо з кульком в каструлю кидаєш. А вона мені: тебе то не має обходити! Вари! . ” 
За словами жінки, в садку існує подвійне меню-розкладка. Одна офіційна, така як має бути. А друга та, яку їм вигідно мати, без розписаних грамів кожного продукту. Поварам дають підписувати меню зі словами “що ти тут видивляєшся? підписуй! ”, не показуючи цифр, які там є, бо насправді вони й половини того не готують.  
Колишня няня, яка працювала в садку, але після гноблення та тиску з боку керівника, звільнилась, досі згадує, як діти старшої групи неодноразово просили добавки, бо не наїдались мізерними порціями.  
“А звідки нам взяти більше? Діти просять, хоч бери й сама в магазин біжи за чимось… Вони дуже мало продуктів видавали для готування кухарам – зазначає жінка – Я любила ту роботу, я би досі там працювала, якби не Комарницька. З нею неможливо, то просто жах був, тому й пішла…” 
 
Натомість мама дитини, яка відвідує цей садок згадує про дитяче отруєння, яке мало місце тут: “Ми тоді не подавали заяву, хотіли просто “по-людськи”, а вони ще нас винними зробили, наговорили, що ми невідомо чим своїх дітей годуємо, хоч отруїлись одночасно аж 7-ро дітей. ” 
Після звільнення Ніни П’єцух пройшло майже півтора роки. Жінка досі залишається безробітною. Чимало грошей та нервів пішло у неї на спроби судової тяганини. Але все виявилось марним, бо завідуюча сама ж наступного дня “хвалилась тим, скільки вона заплатила, щоб довести свою “правду” в суді”.  
Як батьки, так і вихователі, які працюють чи працювали тут заявляють про те, що з кожного завідуюча стягує щомісячно по десять гривень на садок. Батьки, чия дитина ходить в садочок, окрім плати за нього, здають додатково по десять гривень. Якщо порахувати, що в групі може бути близько 20-ти дітей, а в садку хоча б декілька груп, то сума ця як мінімум перевищує тисячу гривень.  
Окрім батьків гроші здають і вихователі. З зарплати кожного щомісячно стягують по 2% “спонсорської допомоги” на садок. Куди йдуть ці кошти? – ніхто не знає.  
Хоча ні, завідуюча знає, разом з наближеними до неї людьми. Однак ніхто за ці кошти не звітує. “Лише один раз завідуюча сказала, що купила з тих грошей ножиці, щоб кущі стригти” – згадує одна з працівниць.  
Також своїм працівникам Комарницька “щедро” нараховує неіснуючу роботу у вигляді заміни техперсоналу. Від декількох сотень до тисячі гривень до зарплати мають працівники закладу, але потім ці гроші треба віддати завідуючій. Вона особисто пише кожному на папірці, яку суму їй мають занести та розписатись. Куди йдуть ці кошти теж ніхто не відає. Працівники були би й не проти цього, якби хоч якусь роботу було видно в садку. А так – дах тече, огорожі нормальної немає в садку, діти можуть за територію вибігати, – питань цих ніхто не вирішує.  
Комарницька на мої питання про уявну заміну техперсоналу” каже “Ну та що я? Та коли вони роблять, то я їм і плачу. ” – і одразу переводить розмову на більш зручну їй тему. Говорить про те, що хворіє та важко переживає ці постійні наклепи, про те, що сама мусила робити в своєму кабінеті ремонт та нести до садочку меблі, бо ніхто їм нічого не дає.  
Батьки дітей, які навчаються в садку, минулого року, коли вже “накипіла” флегматичність та корисливість керівника закладу, написали колективну скаргу. Адресували її завідувачу відділу освіти Петрові Сушку, пішло це питання і в поліцію.  
В скарзі було згадано чимало проблем: і корупцію, і погані умови в садку і недолуге керівництво ним Комарницької. Однак досі відповіді нікому не надійшло. Звернувшись до Дрогобицького відділу поліції з запитом, дізнаюсь, що звернення таки мало місце, воно внесено в єдиний реєстр досудових розслідувань, тому надати будь-які копії долучених документів чи відповідей не можуть.  
Оперативність однак вражає, адже з часу звернення пройшло вже більше року. Цікавою є й позиція Сушка, який по відношенні до Комарницької так і не вжив жодних заходів, як і не вжив заходів для того, щоб вирішити чи хоча б врегулювати порушені батьками питання.