дрогобицьке село ворушиться як мертвый конвульсiями, пiдняти нещасного до роботи, вже нема сили, хоч вишиванку вдiвай , хоч му гiмн завивай, все вмерло, розбудити нарiд вже нiчим нiхто не може, хiба що зависть стрепене частину суспiльства, але за стаканом оковитоi, все спадена нiц. Народу катастрофiчно зменшуеться, а зарплати вiдщепенцiв при владi, космiчно ростуть, уже перепригнули любе мiсто европi по виплатам в евро, придуманих робiт. Нещасних крiпакiв обложили надуманими цiнами на все, що можна порахувати, дурне суспiльство що зосталось, справно платить. раби мовчать, буйних страшать пандемiею та штафують за намордник. дожились, то хто хоче раньше вмерти та не видiти того бардака мае сповна заплатити. Ще не вмерла Украiна, але вже потроху здихае, всiм як то кажуть до лампочки, бо нема нацii, нема народу, нема нiчого, одна вiйна тiльки й згуртовуе людей. Ось така собi казочка про Дрогобич.