 Як розповідав російський гуморист Михаїл Задорнов, скільки б не приїхав в Україну – тут завжди тільки одна новина – вибори. Цікаво і те, що чим менша кількість населення країни, тим більше кандидатів грають у виборчу лотерею – а раптом пощастить, і кожен знову дорветься до влади? Цього року передвиборчий марафон на вулицях містах виявився досить жорстким. Зрозуміло стало, що основне тепер – це кожен голос. Статистика свідчить, що люди розчарувалися у пані Влади, і йти на виборчу дільницю не мають бажання. Тож тривало якісно нове змагання за голоси електорату. Багато кандидатів організовували збори у дворах будинків, переконуючи виборців, що саме він – найкращий, достойний гідно боронити наші з вами, панове права і волю після 31 жовтня. Фактично зібрати навіть сотню виборців, як це було у наївні часи 90-х років виявилося фактично неможливим. Приходили на таку зустріч від 10 до 50 свідомих дрогобичан, а решті – байдуже.
Ось і мій давній приятель Бодун (таке прізвисько дали йому оточуючі через хворобливу любов до горілки) вирішив використати своє конституційне право. Дарма, що репутація у нього підмочена оковитою, але хтозна… А раптом і йому пощастить виграшний лотерейний квиток витягнути. Я розреготався, коли побачив його ініціали у списку. Та що там я? Всі спільні знайомі реготали, коли довідалися про таке рішення Бодуна! Дрогобицькі блудні пси навіть з котами тимчасово забули про взаємну неприязнь – їх один лише факт про це об’єднав та ввів у ейфорію.
То ж що ще відбувалося на майданах, скверах і вулицях міста? Одні кандидати центнерами клеїли свої афіші, виборчі листівки на стовпах, дверях під’їздів, стінах будинків, парканах, вікнах автобусів і навіть у недосяжних кронах дерев. Проте знаходилися й такі добродії, що вночі зривали ці листівки, і на цьому місці наступного дня вже всіма барвами майоріли листівки інших кандидатів. А скільки грошей заробили друкарні на різноманітних опусах в газетах! Ці газетки справно пропихали жителям хрущовок у поштові скриньки, роздавали задарма на вулицях міста.
Найнадійнішим і дієвим засобом зомбування свідомості громадян виявилися, окрім телебачення, біґ-борди. І якщо дехто з "чесних християн" щоночі вибірково зривав листівки з дощок оголошень, то був навіть факт зриву банера "Громадянської позиції" на вулиці Завалля. Найскромнішими листівками прославив себе Богдан Пристай – лише декілька відзнятих на ксероксі примірників ледь вирізнялися від кольорових шпалер на вул. Самбірській. Серед найбільших банерів у Дрогобичі прославила себе Дрогобицька організація партії "Свобода". На колишньому проданому-перепроданому кінотеатрі "Прометей" цей біґ-борд зайняв половину стіни. Воістину, вправні хлопці – таке мегаполотнище прикріпити на стіні будівлі! На іншій стіні цієї споруди прикріпив свій банер Олег Хрущ – кандидат на посаду голови міста.
На рівні другого поверху розмістили на біґ-бордах свої реклами партія "Удар", Єдиний центр, УРП "Собор", ГО "Віра та справедливість", Свобода, Фронт змін, Європейська партія, Пора, Партія регіонів, директор ДЗАК Микола Баран, Олексій Радзієвський, Богдан Козак... Богдан Іванців у задумливій позі господаря красувався на балконі другого поверху свого бутика по вул. Пилипа Орлика. Над чим замислився колишній голова міста? Бути чи не бути? Мабуть, соромно йому за цю споруду, яку збудував всупереч вимог пожежної безпеки та архітектурних вимог. Але якщо пощастить та посяде трон голови міста, то здійснить благородний жест на користь громади міста – подарує цю будівлю дитячій поліклініці. Інакше совість його остаточно замучить.
На фасаді залізничного вокзалу зустрічає гостей міста Микола Косован з партії "Відродження". І теж на рівні другого ярусу. Біля автостанції – Олег Хрущ і Микола Баран.
Дивовижно, але при в’їзді в Дрогобич приїжджих вітають не слова "Ласкаво просимо!", а… виборчі банери. Зокрема на вул. Стрийській – партії "Пора", а на Самбірській - ПП "Єдиний центр".
КУН так високо не спромігся прикріпити свої банери. Або хлопці ловили гав, адже всі вільні місця в місті виявилися зайнятими, або вирізняються відносно матеріальною скромністю – на рівні очей людських обабіч доріг міста їх невеличкі банери закликали голосувати за націоналістів.
Першим у Дрогобичі встиг забронювати місця в освітлювальних біґ-бордах "порист" Микола Походжай – кандидат на посаду голови міста. Скористався він і порадою піар-технологів, першим у місті розклеївши дерева міста листівками з зомбувальним питанням: "Радзієвський чи Походжай: хто перший?". Тобто інші бажаючі обійняти посаду голови міста не мають жодного шансу.
Однак "переможцем" у подоланні міських висот відзначився пенсіонер Михайло Ваврин. Воістину, альпініст, супермен! Ох, розумію, як знову хочеться досягнути вершини Влади! Де в Дрогобичі найвище? На куполі церкви – грішно. На вежі ратуші? Спокусливо, але ж тоді доведеться усім дрогобицьким воронам надати право голосу. Це – теж цікава ідея, бо якщо врахувати кожне "каррр!" у його користь, тоді стопроцентно набере більше голосів. Вочевидь, Микола Гук цього не дозволив, і тоді 60-річний полковник з відчаю виліз по стіні готелю "Тустань", де на рівні п’ятого поверху прикріпив цвяхами до стіни свій банер. Ото вишкіл! Цей банер гарантовано буде недоторканим, як і омріяна посада. Викликає здивування і розмножені містом буклети з виборчими обіцянками Михайла Ваврина. Читаєш викладену ним Програму розвитку міста, і бачиш буквально скопійовані деякі задуми кандидатів з інших партій. Зокрема ідея створення Єдиного інформаційного (а не розрахункового) центру в Дрогобичі належить дрогобицькому генератору ноу-хау Тарасу Демку.
На тій же "Тустані" дрогобичанам весело обіцяє команда Партії регіонів на чолі з Сергієм Гориславським: "Відродимо Дрогобич. Ми зробимо все можливе, щоб вам ніхто не заважав, щоб вас ніхто не принижував".
Не зрозуміло сторонньому спостерігачеві родинне відношення чемпіона з боксу Віталія Кличка до маленького міста Дрогобича. По вул. Самбірській він усміхається з декількох банерів, а на одному навіть стверджує: "Суда прийде – порядок наведе". Хтозна, можливо це й правда, але от чи відає суперчемпіон у важкій вазі, що його банер на фасаді Дрогобицького спортивно-юнацького клубу з боксу "Спартак" - це елементарний цинізм. Адже ця давня школа занепала, а на власне самому приміщенні – напис: "Оренда-продаж, тел…..". Якби поцікавився Кличко цим залом за вказаним телефоном, то б дізнався, що колишня популярна ще за совєтів спортшкола тепер – виставлена на продаж "приватна власність". Якщо врахувати, що ще до Другої світової війни у цьому приміщенні знаходилася єврейська синагога, то виникає логічне запитання: чому?..
Можна й надалі описувати про саморекламу партій і партійок, князів і їх лакеїв у передвиборчій гонитві на інших вулицях міста. Однак на вустах дрогобичан одне-єдине питання: де всі вони були отих невеселих п’ять років?
Невідомими залишаються відповіді на запитання: скільки грошей витрачено на рекламну кампанію місцевими партійними осередками та різними олігархами? Відомо лише те, що мова йде не про десятки, а сотні тисяч українських гривень. Звідки ці гроші у них? А це вже наступне питання, на яке ніхто з кандидатів відповіді не дасть. Ба, тільки на сповіді зізнається: "Отче, я грішний, бо вкрав".
Наостанок варто додати, що кожні наступні вибори в Україні – це не тільки бруд в піар-технологіях, але і тотальне обдурювання виборців. Це і робота СБУ та інших правоохоронних органів. Це – робота прибиральниць. Це, нарешті, і вкрадені з бюджету міста, а значить і з наших, панове, кишень гроші.
Переглядів: 5258
|
