 Метою кожного банку є заробіток грошей, при цьому задля ефективної роботи в нагромадженні та розподілу капіталу кожна фінансова установа розробляє свою стратегію роботи, включаючи як етичні правила роботи з реальною чи потенційною клієнтурою, так і гідним виходом з гри. Нажаль, досі не кожен власник банку чітко усвідомлює, що перспективи розвитку банку, як і всього банківського сектору залежать від чесних правил гри з кожним клієнтом, і навіть такого елементарного поняття, як культура обслуговування. У протилежному випадку банк втрачає довіру в очах клієнта, і врешті-решт приречений на банкрутство.
(натисніть на фото для перегляду, всього 1 фото)
Підірвали свій авторитет більшість українських банків в час фінансової кризи 2008 року. Тоді такі горе-банки скомпрометували себе незаконними операціями. Найбільше потерпіли клієнти банків, що оформили кредити, адже з різким підняттям курсу долара банки самочинно, в односторонньому порядку водночас підняли відсоткову ставку по діючих договорах без згоди позичальників. Тобто українців було фактично двічі пограбовано: з одного боку – різким знеціненням національної грошової одиниці, з іншого – непомірними апетитами банків. Найдошкульніше це вдарило по гаманцях дебіторів, що уклали угоди в іноземній валюті.
З тих пір минуло лише три роки, і ось фінансові "експерти" з екрану телевізора переконують суспільство, буцімто банки відновили колишній рівень довіри населення, бо люди знов понесли свої заощадження в банки. Справді, понесли, бо довго тримати в панчосі свої кровні є невигідно – інфляція їх просто "з’їсть". А от щодо довіри – відверте лицемірство. Пробачити злодієві та забути, що він нахабно запхав руки в обидві ваші кишені неможливо. Похмурої осені 2008 року одні банки зуміли чесно вийти з гри, втримавши свої позиції чи визнавши своє банкрутство, інші ж вдалися до заборонених заходів. Особливої "популярності" набрали й колекторські фірми, які психологічним тиском, а деколи й фізично "вибивали" гроші у клієнтів банків. Хоча, таке явище триває й досі. Одним з таких сумних прикладів в стосунках "банк-клієнт" можуть послужити претензії Приватбанку до дрогобичанки Вікторії Лишик. Ще в безхмарному 2006 році жінка оформила картковий рахунок на суму 1000 гривень. Як розповіла Вікторія, періодично як сплачувала кредит, так і забирала частину грошей. На даний час сплатила майже половину суми кредиту, а платіжну картку на її вимогу банк заблокував. Однак і вдень, і вночі на її мобільний телефон поступають дзвінки з різними недолугими пропозиціями комп’ютерної системи, де їй в автоматичному режимі пропонують різні опитування щодо сервісу Приватбанку. Жінка скаржиться, що банк її психологічно тероризує такими дзвінками. Виставив Приватбанк й чималеньку суму до сплати – разом з штрафами і пенею від неї вимагають… аж 2700 гривень. Кругленька сума! Виявилося, що на її поточному рахунку банк самочинно збільшив відсоткову ставку кредиту. Жінка розповіла, що згідна сплатити майже половину суми, але банк на цю пропозицію мовчить. Місяць тому (14 вересня) Вікторія подала письмовий запит у Дрогобицьке відділення Приватбанку (вул. Мала, 1) з вимогою обґрунтувати такі апетити банку, а також надати копію втраченого нею примірника укладеного договору. Схоже на те, що директор відділення Назар Яцишин не відрізняє поняття "запит" і "звернення", бо при повторному, усному зверненні спочатку повідомив, що поштою вона вже давно мала отримати документи, а потім чомусь запропонував чекати місяць на відповідь. Варто пам’ятати, що запит – це прохання надати інформацію, а звернення – це прохання вчинити певні дії, викладені у пропозиціях, заявах чи скаргах. При цьому для відповіді на запит надається строк до 5 робочих днів, а на звернення – 30 календарних. Та ось нарешті 12 жовтня дрогобичанка отримує лист аж з Дніпропетровська. Його зміст викликає алегоричний сміх до сліз, а тому цитую: "неповернення наданого кредиту, відсотків та винагороди може негативно відбитися на функціонуванні банку в цілому". Начебто не на тисячу гривень було укладено договір, а на мільярдні суми. Далі – ще "цікавіше": в листі провідний спеціаліст з юридичної роботи замість обґрунтувати такі нарахування роз’яснює елементарні поняття договірних зобов’язань між клієнтом і банком, але так і не наводить жодних числових розрахунків, коефіцієнтів, сум нарахувань, тобто обґрунтувань. Наприкінці листа, образно кажучи, вішає локшину на вуха: "Додатково повідомляємо, що норми банківського законодавства… забороняють банкам встановлювати окремій особі більш сприятливі умови, ніж іншим клієнтам банку за аналогічними договорами". Отакої! А крок назустріч клієнту в реструктуризації боргів? Однак основне, чого домагалася Вікторія Лишик – це отримати копію втраченого примірника договору, а такі угоди укладаються у двох однакових за змістом примірниках, по одному для кожної сторони, вона так і не отримала. Що в результаті? "Враховуючи вищезазначене, нажаль ПАТ КБ "Приватбанк" змушений відмовити Вам в задоволенні Вашого запиту", - резюмує спеціаліст банку… Певна річ, проводячи журналістське розслідування, в такому випадку необхідно було б вислухати обидві сторони. Але ось таким недолугим листом Приватбанк висловив свою позицію. Автор цих рядків так і не довідався, під якими умовами договору поставила свій підпис пані Вікторія; не пам’ятає цього й сама боржниця.
Тим часом дзвінки комп’ютерної системи на телефон Вікторії з вимогою сплатити змальовану зі стелі суму грошей не припиняються. Цікаво, чи усвідомлює юридична служба банку, що порушує таким чином Закон України "Про звернення громадян", задекларовані Конституцією України права людини та ряд інших законодавчих актів? Сумнівно.
Загалом дуже багато негативних відгуків можна почути як на вказане відділення банку, так і на інші відділення Приватбанку. Культура обслуговування цього банку, 33, 7% акцій якого належать Члену Наглядової Ради Ігорю Коломойському, - на вкрай низькому рівні. Як зазначається на сайті Приватбанку, його персонал - це "команда висококваліфікованих фахівців, здатних оперативно вирішувати найскладніші задачі та задовольняти швидко зростаючі потреби клієнтів у банківському обслуговуванні". Насправді все якраз навпаки. Люди годинами чекають у відділеннях банку на те, щоб їх обслужили, надали консультацію чи інші послуги і часто, як це сталося з Вікторією Лишик, замість культури мовлення стикаються з відвертою лайкою з боку працівниць банку. Крім того, власне приміщення відділення нагадує скоріше банку з оселедцями – мале, темне, без доступу свіжого повітря, а саме обслуговування відбувається занадто повільно.
Як стало відомо з джерел, що заслуговують на довіру, близько трьох сотень львів’ян оскаржили шахрайські дії Приватбанку в суді, близько півсотні – мешканців Дрогобича. Негативні відгуки ошуканців на адресу банку можна прочитати й на форумі банківського сайту.
Дивно, але чомусь Пенсійний фонд та інші організації уклали домовленість про обслуговування клієнтів пластиковими картками виключно з Приватбанком, а тому скеровують людей саме сюди. От і стають мимоволі заручниками однієї фінустанови, яка за культурою обслуговування клієнтів, вочевидь, посідає одне з останніх місць серед інших українських банків. Цікаво, чи усвідомлює керівництво банку просту істину, що гіпотетично вчорашній дебітор банку вже завтра може стати мільйонером? Тільки ось куди останній вкладе свої кошти – залишається здогадуватися.
Переглядів: 7661
|
Метою кожного банку є заробіток грошей, при цьому задля ефективної роботи в нагромадженні та розподілу капіталу кожна фінансова установа розробляє свою стратегію роботи, включаючи як етичні правила роботи з реальною чи потенційною клієнтурою, так і гідним виходом з гри. Нажаль, досі не кожен власник банку чітко усвідомлює, що перспективи розвитку банку, як і всього банківського сектору залежать від чесних правил гри з кожним клієнтом, і навіть такого елементарного поняття, як культура обслуговування. У протилежному випадку банк втрачає довіру в очах клієнта, і врешті-решт приречений на банкрутство.
