 У послужному списку цієї красивої жінки – чималий стаж роботи в мас-медіа, а також адміністративної роботи в Дрогобицькій міській раді. Журналіст за фахом, Алла Гладун завжди виявляє свій творчий хист та сумлінне виконання поставлених перед нею завдань. Минуло п’ять місяців з часу займання жінкою посади директора музейного комплексу "Дрогобиччина", тож сьогодні ступаємо в музейний храм Дрогобича. Про перші кроки новопризначеного директора у вирішенні актуальних проблем музею, розповідь про щоденне життя музею та запроваджені у ньому новації – в інтерв’ю моєї співрозмовниці.
(натисніть на фото для перегляду, всього 6 фото)
Фото 2,
фото 3,
фото 4,
фото 5,
фото 6.
- Алло Володимирівно, у спадок від Зеновія Бервецького, колишнього директора музею, Вам передалися не тільки багатющі музейні експонати, раритети, історичні цінності, але й чималі проблеми. Що Вам вдалося здійснити за цей короткий час?
- Спочатку розпочала свою роботу з розв’язання проблем ремонту музейних споруд. Наприклад, 250 тисяч - така сума потрібна на ремонт даху Палацу по вул. Шевченка. Якщо цього буде досягнуто, то вже буде виконано першу половину, але основних робіт, оскільки внутрішні роботи в будівлі ми намагатимемось зробити власними ресурсами. Хотілося б, щоб все всередині приміщень було зроблено дуже красиво, привабливо, адже це, як-не-як – палац! Не знаю, чи встигнемо до кінця цього року, але скоріш за все ці роботи буде виконано в наступному році. Проблемою вважаю будівництво сусіднього житлового будинку, який за архітектурним стилем дуже відрізняється від архітектури Палацу. Іншими словами, псує вигляд музею. Але ми відремонтували фасад Палацу, провели благоустрій прилеглої території. Колись тут була красива кована огорожа, але багато років тому вона була розкрадена, нам же вдалося реставрувати лише її частину. У майбутньому плануємо ту частину огорожі, що натягнена сіткою, перемістити на інші сторони периметру, а від вулиці поставити первинну ковану огорожу, що залишилася.
Найважчим у цьому колективі було пояснити, що гроші – це не речі, що є нижчими нашого достоїнства. Існував стереотип, що музей повинен цілком фінансуватися (з бюджету – Ю.Ф.). Але я роз’яснила, що якщо ми самі навчимося заробляти гроші, то періодичний друк презентаційної продукції для розвитку діяльності музею може здійснюватися тільки за власний кошт. Кожен турист, що побував чи то в церкві Святого Юри, чи в будь-яких інших спорудах музейного комплексу бажає отримати для себе хоч якусь пам’ятку про побачене і отримане ним враження. Крім віддрукованих інформаційних буклетів, афіш, книг і брошур про наш музей я ініціювала виготовлення різноманітної сувенірної продукції, наприклад на шматках ґонти дуже гарно виглядатимуть ікони. Вони користуються попитом серед туристів. Тому я першою проторувала стежки: до пана Чебаненка, Лева Грицака та інших відомих осіб в Трускавці з проханням підтримати діяльність музею, лобіювати його інтереси перед різними магнатами, які щорічно там відпочивають. Адже в Трускавці для туристів створені всі умови для відпочинку: готелі, ресторани, кав’ярні, різноманітні лікувальні заклади, але це – все, що може запропонувати приїжджим курортне містечко. А все решта є тільки у нас, в Дрогобичі – поруч, і тому першою головною ланкою в туристичному маршруті неодмінно стає наш музей. Це – і церква Святого Юри, і відділ сакрального мистецтва, і відділ природи, історії (вул. Івана Франка, 32), і Палац мистецтв, і шпихлір, і церква Воздвиження Чесного Хреста тощо. Безперечно, здобутки музейного комплексу "Дрогобиччина" є унікальними.
Першочерговим нашим завданням сьогодні є ремонт церкви Святого Юри, а згодом – території біля церкви, адже там нема ні гідної дороги, ні місця паркування машин. Картина, яка постає на очі туристові при підході до церкви буквально відбиває йому бажання рушати ближче до святині.
Маємо намір також незабаром відкрити невеличкі крамнички, в яких би реалізовувалася сувенірна продукція для туристів. А ще дуже хочу заснувати затишну кав’ярню для туристів, можливо навіть без продажу в ній алкогольних напоїв, однак щоб вона була тематична, приваблива, з творчим підходом у створенні інтер’єру.
Практично всі приміщення музейного комплексу "Дрогобиччина" є проблемними. В Палаці протікає покрівля. Найперше, що я зробила – це замовила проектно-кошторисну документацію, тому що спочатку треба відремонтувати дах. Я ходила на горище і вивчала причини протікання, конструкцію даху та водовідведення, яке має дуже складну систему ринв, адже вони прокладені всередині горища, під покрівлею. Важливе значення при цьому має щорічне очищення ринв. В минулому дах був погано відремонтований, є багато недоробок. Найбільша проблема приміщень музею – по вулиці Січових Стрільців, де ринви протікають. Аналогічна проблема – в приміщенні по вулиці Івана Франка. Крім того, там, як виявилося згодом, під будівлю проникають води з магістралей старих пошкоджених труб водомережі КП "Дрогобичводоканал".
Марно сподіватися на те, що в усьому допоможе міська рада, адже в місті є стільки проблем, що грошей на все не вистачить. Музей – некомерційна структура, але стало очевидним, що хочемо ми цього чи ні, та в діяльності музею повинна бути комерційна складова. Тому першим же моїм Наказом стало підняття плати за відвідання музею. Бо коли я прийшла на цю роботу, то ціна квитка становила 1 грн., що, вибачте, рівнозначне платі за послуги громадського туалету. Тоді існував певний комплекс меншовартості через таку несправедливість, адже фактично сидимо на скарбах, де поруч – шедеври XV-XVII століть. Підняття плати за відвідання музейного комплексу дало суттєвий ефект.
- Чи виявили бажання благодійні фонди чи окремі доброчинці пожертвувати гроші на ремонт Палацу музею?
- Так, ми вже зверталися до деяких осіб. Сподіватися на бюджет, що всі наші потреби будуть задоволені, є звичайною ілюзією. Тому маю надію на деяких спонсорів.
- Якщо вірно зрозумів, єдиним генератором нових, креативних ідей задля розвитку музею є саме Ви, Алло Володимирівно? Що ще цікавого Вам би хотілося запровадити у стінах музею?
- Так, погоджуюся. От дехто може мені дорікнути, що я за освітою – журналіст, а не музейник, та займаю посаду директора музею. Але хто в цьому музеї мав чи має спеціальну освіту, починаючи від колишніх директорів і закінчуючи музейними працівниками? Ніхто!..
Важливе місце в музеї займають фрески, тобто настінні розписи Бруно Шульца. Вони зберігаються у фондах музею, але саме їх виявляють бажання бачити туристи з Польщі. Тобто, як правило, цікавляться Шульцом люди, які приїжджають із-за кордону, тобто в основному заможні особи. Оскільки фрагменти стін, на яких є фрески Бруно потребують спеціальних умов як для зберігання, так і експозиції, мною було встановлено вищу вартість квитка для перегляду, спочатку - 50 грн., тепер – удвічі менше. Для іноземців це – невеликі гроші, а нам дало невеличке підвищення доходу. Незабаром планую закріпити стаціонарно ці плити в окремому приміщенні, щоб щоразу їх не витягати з фонду для показу туристам, адже самі плити є важкі – до 80 кг. Чому така ціна? Можливо, як для краян це доволі висока ціна, але ж погодьтесь, якщо для перегляду груди каміння зруйнованої "Тустані" українцеві треба заплатити 25 гривень, то хіба іноземець в дрогобицькому музеї не може заплатити стільки ж?
Крім цього, нещодавно мною був підписаний Наказ про розробку декількох туристичних маршрутів у Дрогобичі за різними історичними тематиками. Наприклад, "Цісарський тракт", "Життя і творчість Бруно Шульца", "Храми Дрогобича" та інші.
З метою приваблення туризму в Дрогобич нами було ініційовано розробку панорамного зображення церкви Святого Юри, яке незабаром можна буде побачити на сайті музею, який, щоправда, зараз перебуває в стані розробки. Крім цього, вже випущено брошурки про цю церкву, які у нас може придбати за бажанням кожен турист.
Крім того, хочеться, щоб на вулицях міста були встановлені вказівники для туристів, на яких були би вказані пам’ятки архітектури міста, корпуси музею та інших історичних місць.
- Чи допомагає Вам у вирішенні назрілих питань влада та громада міста?
- Три пам’ятки національного значення, а це шпихлір, церкви Воздвиження Чесного Христа та Святого Юри перебувають в плачевному стані, бо потребують ремонту. Дрогобич би об’єднало те, якби кожен громадянин прилучився до порятунку тих храмів від руйнувань. Пожертви не обов’язково повинні бути великими – хоча б по гривні дали, то це би була справа гонору міста. Ми себе поважаємо, чи ми лише на одних словах – патріоти? В Україні є багато дерев’яних церков, зокрема на Львівщині їх налічується 44, але дрогобицька церква Святого Юри – найдовершеніша за формами з точки зору архітектури, тобто її форма найкрасивіша.
- А роботи по ремонту церкви в даний час проводяться?
- Так, роботи тривають, і все завдяки доброчинному фонду "Лелека Світ", звідки поступило 300 000 грн. Сприяв поступленню коштів міністр культури Михайло Кулиняк, який є дрогобичанином. Я була свідком двох розмов по телефону міського голови Олексія Радзієвського з міністром культури, в яких прозвучало прохання міського голови щодо допомоги у виділенні коштів на ремонт храму. Міністр культури пообіцяв, що віднайде гроші. Ще ніколи церква так не протікала, але цього року град побив старий ґонт, тож покрівля почала протікати. Для церкви Святого Юри це – фатально, бо якщо вода тече, то по розписах, оскільки наша церква всередині вся розписана.
- То як же щодо бюджету?...
- З бюджету неможливо було взяти гроші, оскільки він є заздалегідь запланованим, і всі видатки в ньому попередньо розписані. Тому серед літа це здійснити було неможливо, і незаконно, оскільки це забороняє Бюджетний кодекс, позаяк церква перебуває на балансі Львівського обласного управління охорони культурної спадщини.
Ми просили також Львівську обласну раду. До нас приїжджали працівники ОДА, відтак 250 тис. грн. у вересні надійшли на ремонт церкви. І навіть минулої п’ятниці до церкви завітав новий керівник Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк, що було для нас досить несподівано і приємно. Відчувалося, що це – людина-виробничник, бо спілкувався з робітниками і фахово робив свої зауваження та висновки, зокрема щодо ґонту. Роботи проводить ліцензійна будівельна організація.
- Отриманих коштів буде достатньо?
- Ні, цього замало, і зараз точну цифру важко назвати, але потрібно понад мільйон гривень, бо проблем по ремонту церкви ще дуже багато. Однак покрівля в церкві Святого Юри вже не протікає.
- А пан Бервецький допомагає Вам у роботі?
- Допомагає. Ми з ним знайомі дуже давно. Я вчилася в 14 школі, а він був моїм вчителем. Пригадую сценку, коли я виконувала вірш, а він грав на піаніно. Пан Зеновій мені періодично допомагає своїми порадами та набутим досвідом керівника музею.
- Дрогобич у порівнянні з іншими містами – це провінція? Чим для Вас є наше місто і яку роль у ньому відіграє музей?
- Дрогобич – це місто з великими потенційними можливостями. Оскільки Дрогобич був колись обласним центром, то тут збереглася вся інфраструктура культурного центру: муздрамтеатр, один з найбагатших в Україні музейний комплекс, філармонія, художня школа, музучилище, педагогічний університет та багато іншого. Тому Дрогобич має всі підстави якщо не конкурувати зі Львовом, то бути культурно-мистецьким центром. Особисто я вбачаю можливим об’єднання мистецької еліти міста в стінах музею, де б відбувалося таке світське, культурно-мистецьке життя. Тут можуть відбуватися різноманітні зустрічі, вечори, присвячені Івану Франку, Бруно Шульцу, Юрію Дрогобичу. Тут можуть збиратися науковці, літератори, поети, композитори, історики, філологи, співаки, скульптори, талановиті художники та інші митці. Приміром, є домовленість про підписання угоди з історичним факультетом Дрогобицького педагогічного університету про співпрацю. В цьому палаці я б хотіла бачити якісь творчі вечори, зокрема присвячені різдвяним святам. У нас є мистецька еліта, і, крім роботи, людям хочеться зустрічатися з такими митцями, спілкуватися, пізнати щось цікаве і нове, поділитися своїми враженнями, духовно збагачуватися. Все це може відбуватися у приміщеннях Палацу, оскільки вони не тільки красиві, але й сама їх атмосфера налаштовує до цього. Колишній власник цього маєтку (корпус по вул. Т. Шевченка), лікар Йозеф Рот навіть винаймав невеличкий оркестр, який його завжди зустрічав і проводжав музикою з невеликого балкону будівлі. Хіба це – не прекрасно? Словом, самі стіни Палацу диктують те, яким життям повинен жити музей.
Стратегічним питанням в Дрогобичі має стати туристична і музейна діяльність. Рано чи пізно Дрогобич буде заробляти не стільки від рівня доходу промисловості, як від використання туристичних можливостей. Дрогобич має такі пам’ятки, які приваблюють туристів з усього світу, і саме для розвитку туристичної індустрії в місті Котермака необхідно створити всі сприятливі умови. Одні лише три пам’ятки національного значення можна вважати подарунком від Бога.
Сам Бог нам подарував те, що поруч – Трускавець, тож гріх не скористатися такою нагодою. Просто треба все зробити для того, щоб Дрогобич став цікавим для самих дрогобичан, тобто щоб не хотілося їхати на якісь концерт або імпрезу до Львова чи Києва, а проводити все тут. І звичайно, запрошувати сюди на відпочинок друзів та гостей міста.
Я – дрогобичанка, але, маючи колись нагоду поміняти місце проживання на Львів, я залишилася жити тут. Дрогобич – затишне місто. Я люблю Дрогобич і хочу, щоб він став ще цікавішим, більш затишнішим і багатшим, і тут є всі можливості збагатити цю культурно-мистецьку ауру міста.
- Ви – оптимістка?
- Так, я – оптимістка!
Дякую за інтерв’ю та бажаю Вам та всьому колективу музею злагоди, достатку та успіхів на цій творчій ниві.
Музейна діяльність в сучасній Україні становить сьогодні величезну проблему не тільки для нашого міста, але й усієї країни. З повідомлень українських мас-медіа стає очевидним, що після 20 років незалежності центральна влада буквально ігнорує нагальні проблеми замків, історичних пам’яток та музеїв в Україні, а саме їх повноцінне фінансування. Будівлі руйнуються, розсипаються, розкрадаються музейні експонати чи знецінюються від недбальства цінні раритети, і стає реальністю правило: "Рятування потопаючого – справа рук самого потопаючого". Чи це допустимо в європейській державі?
Багато цікавого ще розповіла інтерв’юеру Алла Гладун: це – і про унікальну колекцію графа Лянцкоронського, і про її креативні проекти на перспективу, і про проведення пізнавальної роботи серед школярів та студентів. Заслуговує схвалення визначення нової орієнтації розвитку міста – від колишнього промислового на туристичний і культурно-мистецький центр. Адже хіба зможемо ідентифікувати себе титульною нацією та боротися за своє майбутнє, не знаючи та не шануючи свою історію? Тому ми зобов’язанні цінувати всі ці артефакти, що пронесли крізь призму століть, зберегли в часи лихоліть воєн та репресій, а сьогодні їх доля – у наших руках. Тому підтримаймо діяльність і розвиток дрогобицького музею, а енергійній і успішній Аллі Гладун варто побажати фортуни та вдалому втіленню всіх тих прекрасних проектів, що сприятимуть занесення Дрогобича в актив сучасного європейського міста.
Переглядів: 7320
У даній статті коментарі вимкнено. |
У послужному списку цієї красивої жінки – чималий стаж роботи в мас-медіа, а також адміністративної роботи в Дрогобицькій міській раді. Журналіст за фахом, Алла Гладун завжди виявляє свій творчий хист та сумлінне виконання поставлених перед нею завдань. Минуло п’ять місяців з часу займання жінкою посади директора музейного комплексу "Дрогобиччина", тож сьогодні ступаємо в музейний храм Дрогобича. Про перші кроки новопризначеного директора у вирішенні актуальних проблем музею, розповідь про щоденне життя музею та запроваджені у ньому новації – в інтерв’ю моєї співрозмовниці.
, останній раз вчительку теж звільняли без "тиску", після участі в тв програмі)... 