У Дрогобичі вшанували героїв Крут вічем із лампадками

І в інших державах уряди, під час воєнних дій, заохочували студентську молодь брати зброю до рук та йти захищати державні інтереси. 
В тій же ж Росії, після більшовицького перевороту, уряд Керенського також давав зброю гімназистам і розставляв їх охороняти ті чи інші об'єкти. Для прикладу- мости. Оскільки в Петербурзі їх багато. 
Але, при наближенні більшовицьких загонів, ті гімназисти попросту складали зброю і їх відпускали по домівках. 
Наші ж хлопці, Українська Молодь, при наближенні більшовицьких військ армії Муравйова, зброї не склала. Ті хлопці билися до останнього набою. (А набоїв у них, нажаль, було мало). І вони завдали таких відчутних втрат більшовицькому війську, що розлючені нелюди жорстоко помстилися тій жменці Українських Студентів, які залишилися живими після того, як вистріляли останні набої. 
Їх кололи багнетами, знущалися навіть над мертвими. 
Тим недолюдкам ніяк не вкладалося до голови- як могла жменька необстріляних студентів так довго стримувати їхню навалу і стільки покласти трупом їхньої більшовицької наволочі.  
А ті хлопці попросту пам'ятали: за ними- столиця Їхньої Держави України- місто Київ. І вони повинні зробити все, щоби не допустити туди чужинських завойовників. Стримати навіть ціною власного життя. 
Український Народ буде їх подвиг пам'ятати вічно. А Українська Молодь повинна і буде брати собі їхній подвиг за взірець.  
Це добре, що в Дрогобичі є такі молоді люди. І я хочу звернутися до них: 
Ви не беріть собі то до голови, що вас, наразі, порівняно жменька. Були би кості, а м'ясо наросте. 
Слава Україні! Героям слава!

Це добре, що провели такий мітинг пам’яті героям Крут. Адже вони були ровесниками представників молодіжних організацій. Цю дату в нас згадують вже не один десяток років, то з підвищеним інтересом, то часом він згасає. Але завжди відбувається якось однаково схоже, мов за одним шаблоном, віє від них формальністю. Проголошуються гучні гасла, патріотичні заклики, потім все стихає, приходить чергова річниця і все повторюється. І учасники теперішньої акції також, на мій погляд, є заручниками такої "традиції". Повторюють міфи, яких чимало виникло з того часу навколо Крут. Навіть вказана кількість – 300 київських студентів, з’явилась в порівнянні із спартанцями і була вжита як метафора. Скільки їх ж було насправді, хто вони були і яка їх доля – це кожен може взнати, було б лише бажання. А щодо міфів, які створювались, то це завжди було комусь вигідно. І вперше їх використав Грушевський, якого власне як і Центральну Раду звинуватили у злочині, що вони послали на загибель цвіт української шкільної молоді. "Солодко і гарно вмерти за Вітчизну" – виголошував Грушевський на могилі. Проте сам він не збирався цьому слідувати, продаючись тим же більшовикам, від яких його захищали студенти. Як це схоже на радянських керівників, які кидали неозброєних людей під танки, а потім голосно кричали про перемогу, щоб не було чути голосів про їх злочини. Згадаймо, Ющенка якого в морозні дні і ночі захищали люди на площі від тих, кому він тепер так заповзято служить. Пам’ятаймо про героїв Крут, пізнаймо більше про них, про що мріяли, ким хотіли стати. Я лише недавно дізнався, що серед них був наш земляк - Григорій Піпський із Старосамбірщини, що в с. Нижанковичі його іменем названа школа, де він навчався, що відома квартира в Києві, де він мешкав, є там багато різних спогадів про нього. Пам’ятаймо про молодих героїв, життя яких так рано і несправедливо обірвалось.

До Studenta. 
Чоловіче. Та хіба таким вже є важливим, який кількісний склад мав той легендарний Студентський Курінь? 290 стрільців, чи- 310? Та й Спартанців, напевне ж не було рівно 300?  
З війск історичних подій ніхто не зможе вже ніколи визначити рівно-вірну кількість їхніх учасників. Ніхто ж не скаже точно- скільки козаків було у війську, для прикладу, Гетьмана Богдана Хмельницького у битві під Жовтими Водами, де він знищив Польське військо дощенту (дивом спасся тільки один жовнір)? 
Чи у битві під Пилявою, де він розметав Польське військо так, що у них мороз зі шкіри почав сходити тільки тоді, коли опинилися під Варшавою.? 
Чи у інших битвах? Називаються орієнтовні цифри, близькі до реальних. 
Але, хіба ж це применшує їхній подвиг? Хіба тільки через те ми не повинні їх вшановувати? 
Як ви того страшно боїтеся.  
Одна лиш згадка про Наших Національних Героїв наводить на вас жах: як би Український Народ не згадав, що він є їхнім нащадком. 
Відносно того, що тодішній Уряд України не подбав як слід про достатній боєзапас для тих героїчних хлопців. 
Що тут можна сказати- Уряд він у всі часи є Урядом. 
Відносно Михайла Грушевського. 
Більшовицьке керівництво тоді заманювало, всіма правдами і неправдами, Українських Політичних Емігрантів. Щоби мати їх під пильним наглядом.  
А за кордоном ніхто не знав правди про істинний стан справ у СРСР. І в Західній Україні, у 1939-му році, йшли зустрічати "радянських визволителів" під жовто-блакитними стягами. Обнімали їх, цілували, бо повірили також більшовицькій агітації. Аж, коли на власній шкірі відчули- що то за "Визволителі", що то є справжні кати Українського Народу, лише тоді зрозуміли істинний стан речей. 
Так і професор Михайло Грушевський. Повірив у солодкі обіццянки Московських Благодійників, що він тут зможе мирно працювати за покликанням, що в Україні Демократія Повна (щось подібне ми споглядаємо і нині) і повернувся. Та й попав під прес НКВС. 
І що він мав зробити? 
Не старайтеся й далі чорнити НАШУ ІСТОРІЮ. Бо ви вже й так очорнили її героїчні сторінки, що далі нікуди. 
Слава Україні! Героям слава!

це були герої і патріоти не то що зараз хіба язиками молотять а самі за гривню продаються